Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Раніше вона рятувала життя шахтарям на Луганщині, а нині – витягує з поля бою захисників України і дякує долі за появу нових армійських друзів. Це про стрільця-санінструктора окремого штурмового батальйону «Донбас» 54-ї окремої механізованої бригади молодшого сержанта Альбіну.
Дівчина народилася і більшість свого життя провела на Донбасі в маленькому Лисичанську.
– До окупації Криму і частини українського Донбасу працювала медиком на місцевій шахті, – говорить Альбіна. – Робота була дуже відповідальною і мала свою специфіку. Адже хлопці щодня опускалися на сотні метрів під землю і реально ризикували. Тож постійно перебувала в напрузі та повторювала в голові алгоритм своїх дій, бо в разі обвалу породи завжди відбувається метушня і це відволікає.
Вона пригадує, що під час перебування в Лисичанську незаконних збройних формувань у 2014-му було мало патріотів України, готових їм протистояти. Адже місцевий люд переповнила незрозуміла ейфорія від повернення до «радянщини», де ковбаса була по 3 карбованці, а горілка по 5. Все інше її земляків не турбувало.
– Мені тоді було мало років і відкрито проявляти любов до України побоювалася. Але пам’ятаю, як кричала на вулиці «Слава Україні!» першим нашим воїнам, які 24 липня 2014-го визволили рідне місто. Подруги тоді крутили пальцем біля скроні, дивлячись у мій бік. Та мені байдуже, бо тоді скінчився період мого страху, – розповіла контрактниця.
Потім Альбіна довго шукала нову роботу. І от вона 28 квітня 2018-го опинилась у військкоматі, звідки потрапила до окремого штурмового батальйону «Донбас».
– Просила офіцерів РВК направити мене до якихось елітних військ. Думала про морпіхів чи десантників. Але коли запропонували стати бійцем «Донбасу», одразу погодилася, адже про цей батальйон чула чимало героїчного й цікавого, – зазначила Альбіна.
У перші дні армійського життя за дівчиною закріпився позивний «Албанець». А бойове хрещення вона пройшла на Донеччині.
Про роботу в окопах першої лінії із санітарною сумкою під час трьох ротацій розповідати Альбіна не надто налаштована.
– Кров у всіх однакова – червона, а ціну життя виміряти неможливо. Під час роботи із пораненим я, як і колись у забоях шахти, зосереджуюся і просто виконую те, що повинна. Навколо можуть лунати вибухи чи заважати крики друзів постраждалого. Проте у цей момент бачу і чую лише те, що потрібно для порятунку воїна, – говорить стрілець-санінструктор.
Крайні пів року дівчина провела на Харківщині, де її військова частина відновлювала боєздатність після ротації з району ООС. У цей період вона встигла відбути чергову відпустку в рідному Лисичанську.
– За шість років думки земляків радикально змінилися. Дешевої ковбаси вже не хочуть, бо спілкуються зі знайомими на окупованій частині Луганщини. І тому добре знають, що там зовсім не «радянський рай», – продовжує вона.
За словами Альбіни, завдяки військовому життю вона здобула десятки вірних друзів.
– Раніше жила в маленькому місті із сірими буднями. Із квітня 2018-го потрапила у «буревій» подій, спілкуюся тільки зі справжніми патріотами України і прагну скорішої перемоги, – підсумувала розповідь молодший сержант.
