Розпочавши службу Україні на посаді командира 1-го Волинського корпусу Армії УНР фаховий військовий зріс до служби у Генеральному штабі Дієвої Армії, а в підсумку обійняв посаду Військового…
Вінниця сьогодні в жалобі… Сотні вінничан та побратимів загиблого Героя, які приїхали на Поділля звідусіль, сьогодні прощалися з «Фірсом» – лейтенантом Дмитром Фірсовим.
Корінний донеччанин, із початком війни він вивіз сім’ю на Велику землю, а сам повернувся на малу батьківщину, аби визволити її від російських окупантів. Воював у добровольчому батальйоні «Донбас» – майже у повному складі рота добровольців, із якими він кілька років ділив хліб і воду, сьогодні з’їхалася до скорботної Вінниці, аби проводити в останню путь побратима…
Уклавши контракт, «Фірс» служив у 93-й бригаді, ставши одним із «холодноярців». Починав рядовим солдатом, із часом прийняв під командування взвод. Кажуть, бригада для нього насправді стала рідною домівкою, і навіть у графі анкети «домашня адреса» він зазначав номер своєї військової частини…
«Фірс» пройшов усе, що тільки міг пройти на охопленому війною Донбасі. Іловайський котел та бої за Донецький аеропорт, Новоселівка Друга та Невельське, «Мурашник» в Опитному, на околиці ДАПу, та сумнозвісна Бахмутська траса…
Між ротаціями він теж не знав відпочинку. Міжнародні навчання ORBITAL і Combined Resolve, бойове злагодження перед наступними відрядженнями на війну – таким було його життя між ротаціями.
«Бахмутка» і стала його останнім бойовим шляхом. 5 січня цього року Дмитрові виповнилося 40, а 6 березня він підірвався на міні. Це був уже не перший його підрив на БМП – і теж на «Бахмутці». «Фірс» був контужений та поранений, але ця міна виявилася роковою…
Сьогодні у Вінниці Бійця і Командира проводжали в останню путь численні бойові побратими, рідні й близькі, представники духовенства та місцевого гарнізону, волонтери та небайдужі містяни. Митрополит Вінницький та Барський Симеон обійняв удову Героя Тамару та його сина Георгія, і, наскільки це можливо, втішив їх, нагадавши, що полеглий за Батьківщину воїн Дмитро був миротворцем, а за ними – Царство Боже.
Сотні рук притискалися до сердець під час виконання Державного Гімну України. Сотні вологих очей проводжали труну із загиблим Героєм. Вінниця стала меншою не на одного громадянина – із кожного серця вирвано шматок, і цей біль буде нестерпним та вічним…
