У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Національна комісія України визнала полковника запасу Михайла Хабарова (Бика) реабілітованим. У повідомленні, врученому офіцерові, сухо констатується: «Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 років» реабілітованими визнають осіб, які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким призначено за рішенням позасудового органу незалежно від діяння та мотивів обвинувачення чи призначення покарання…»
Голова Національної комісії з реабілітації Роман Подкур потиснув руку сивочолому полковнику запасу і… перейшов рамки протоколу – міцно обняв. Михайло Хабаров ледь усміхнувся. Лише блиск в очах видавав бурю переживань, що переповнювала його душу.
В Омську через незнання російської хлопця з 4 класу перевели до 2-го
…Через те, що батько воював в УПА, радянська влада вислала сім’ю малолітнього Михайла з України до далекого Омська. Залишалися тільки спогади про рідне село: навколо буяє зелень, а стежиною йде його дід, а за ним… рій бджіл. Вони у нього були, немов ручні. А ще дід умів цікаво розповідати різні історії. Бувало, посадить проти себе всю малечу (у родині Бика дітей було троє), і всі слухають його з відкритими ротами. Як людина, що глибоко вірує, дід навіть в Омську знайшов церкву, де ще відбувались богослужіння, і ходив до неї, даремно, що за 20 км. А коли Михайлик став піонером і одягнув червону хустку, дід тицьнув на неї й сказав: «То – чорт! Якщо не схаменешся – людини з тебе не вийде».
Матір із братом вислали у 1947 році, всю родину – у 1952-му. Везли етапами, буцегарнями. На пересадках утримували в камерах. Михайлику виповнилося тільки 10 років, дивився на все по-дитячому і нічого не розумів. Було страшно, холодно і голодно. У новій для нього школі в Омську хлопчик пережив справжній стрес. У нього різко погіршилась успішність навчання – не розумів російську мову. Через це його перевели з 4 класу – у 2-й…
Як батьки-командири попіклувалися про сина – ворога народу
У 1961 році Михайла Бика призвали в армію. Здібного і роботящого юнака помітили в полку. Командир та його заступник із політичної частини рекомендували його до вступу у військове училище. А щоб обійти наказ №0010 МО СРСР (виключав можливість репресованих навчатись у військових вишах), переписали його документи. Став Михайло Бик – Хабаровим. Досі офіцер із теплом згадує батьків-командирів, які дали йому змогу здійснити мрію – стати військовим авіаційним інженером. Юнак успішно склав вступні іспити і став найкращим на курсі. Згодом Михайло Хабаров, окрім військового училища, успішно закінчить дві академії і стане знаним фахівцем у сфері озброєння авіаційної техніки.
«Прошу виключити мене з Комуністичної партії!»
Талановитий і відповідальний офіцер швидко просувався щаблями кар’єри. Вже у 1981 році став заступником головного інженера Середньоазіатського округу (Алма-Ата). А згодом його направляють до Західної групи військ. І цілком несподівано для нього, молодого комуніста, Німеччина стає своєрідним духовним катарсисом. Уразили стосунки у німецькому суспільстві, яке навернулося до покаяння після Другої світової. Михайло відчув «свіжий ковток», відсутність фальші, яка так характеризувала радянську систему. Попри всі зусилля нової «демократії», німці продовжували затято ходити до церкви. Це все сколихнуло пам’ять Хабарова, пригадав рідне село, настанови покійного діда… Прийшов до командира і поклав на стіл рапорт: «Прошу виключити мене з партії!» Цей вчинок ударив по командуванню частини, як грім з ясного неба. Система не звикла до протесту. Однак надвечір провели збори комуністичного осередку і… виключили Хабарова з КПРС за безпринципність! Чергове лукавство, бо до цього його характеризували якнайкраще. Зробили це, навіть попри вимогу офіцера залишити формулювання «за власним бажанням». Наступним пунктом покарання стало його повернення до Союзу впродовж 24 годин. У відповідь Михайло висунув нову вимогу: «Поїду тільки в Україну!» і оголосив безстрокову голодовку. Система позадкувала й дала «добро» на Львів, але зі значним пониженням у посаді. Хабаров погодився.
Полк Хабарова одним із перших присягає українському народові
Згодом Україна проголосила незалежність. Михайло Хабаров самовіддано взявся за розбудову національного війська. На посаді командира полку транспортної авіації одним із перших привів підлеглих до Військової присяги на вірність українському народові. Пригадує, яке у той час було велике піднесення, однак дуже бракувало керівництва. Навіть текст присяги шукали. І ось один із військових приносить обривок газети. Його наклеїли на папку з Гербом України і в такий спосіб виконали священний ритуал.
Член Спілки офіцерів України, учасник 50-ки добровольців, що долучилися до створення Міністерства оборони, незабаром полковник Михайло Хабаров обіймає високу посаду за авіаційним напрямком у Генштабі. Послідовно відстоює принципові позиції, які завжди були підпорядковані одній меті – зміцненню обороноздатності України.
Встав на захист України у 75-річному віці і з честю виконав обов’язок
Коли чобіт москаля ступив на донбаську землю, 75-річний офіцер запасу намагався повернутися до лав українського війська. Відмовляли за віком. Аби довести спроможність, Михайло Хабаров навіть виконав стрибок із парашутом, однак закон міцно стояв на пересторозі. Тоді полковник звернувся до добробату. Після чисельних перевірок із фізичної підготовки, медичних комісій його мрія збулася – взяли на передову… рядовим бійцем. У цей час полковник запасу працював у військовій компанії – консультував із виробництва озброєння авіаційної техніки, однак прагнення долучитися до лав українських захисників виявилося незборним. Хабаров виявився чи не найстаршим серед побратимів по зброї. Воював мужньо і професійно. А за бойове псевдо взяв родинне прізвище – Бик. Каже, що завжди мріяв повернути його і в такий спосіб вшанувати пам’ять батька – воїна УПА. Нарешті це вдалося. Із побратимами боронив Водяне. Розповів, що попри перемир’я, на їхньому відтинку оборони ворог не припиняв обстрілів. В одній із сутичок зазнав поранення у плече і з честю покинув передову.
Нині Михайло Олександрович, попри солідний вік, продовжує працювати за фахом. Досвід і професіоналізм – завжди у попиті, отож без забобонів ділиться планами: «Допоки Бог даватиме сил, трудитимусь!»
…Нещодавня реабілітація сина воїна УПА стала ще однією історичною віхою для родини Михайла Хабарова (Бика).
– Совітська влада дискримінувала патріотів-українців, не гребувала навіть жінками й дітьми, – каже герой. – Україна відновила справедливість!
