Інформаційне агентство Міністерства оборони України
UA

«Останні осколки з мене вийняли через 35 років після Афгану»

15 Лютого 2020
«Останні осколки з мене вийняли через 35 років після Афгану»

Нинішній голова Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану та АТО Сергій Куніцин має за плечима дивовижний життєвий шлях. Достатньо згадати, що він неодноразово був депутатом різних рівнів, головою Ради міністрів Криму та радником двох Президентів України.

Втім, розмову ми розпочали із його спогадів про війну в Афганістані.

‒ Пане Сергію, мені розповідали, буцімто ви поїхали до Афганістану замість свого товариша. А між тим, вже маючи вищу освіту, могли спокійно залишатись на «теплій» посаді у навчальній частині в Термезі.

‒ До Афгану  мав їхати мій підлеглий солдат-херсонець. Втім, незадовго до цього його брат, старший лейтенант, який більше року там відвоював, дістав важке поранення. Про це солдат дізнався із листа матері, поділився зі мною своїм горем. Тому я і запропонував себе замість нього. Командири спочатку не погодилися. Сказали, що як сержант із вищою освітою тут я принесу користі більше. Я ж у відповідь перепитав: «Невже тій матері замало, що один син вже залишився калікою на все життя?» Офіцери дослухалися.

‒ Перше бойове хрещення добре пам’ятаєте?

‒ Хіба ж таке забувається? Воно сталося буквально за кілька тижнів після прибуття до Афгану. Нюанси того бою не переповідатиму. Скажу лише, що він міг стати першим і останнім у житті. Душманська куля знесла із моєї голови панаму. Не вистачило якогось міліметра, щоби сержант Куніцин став так званим вантажем-200.

‒ Ви провоювали там майже півтора року, й будучи заступником командира взводу,  брали участь в десятках боїв. Знаю, що мали поранення.

‒  Дістав і поранення, й контузію та перелом хребта. З мене лікарі ще тоді витягли десятки осколків. Але, як виявилося через 35 років, видалили не всі уламки. Нещодавно знову довелося лягати на операційний стіл.

‒ Чи щиро вірили ви в те, що виконуєте «інтернаціональний обов’язок», «захищаючи братній Афганістан від американського вторгнення»?

Безумовно. Будь-які події необхідно оцінювати з врахуванням тогочасного геополітичного контексту. Сьогодні багато що бачиться інакше. Але через багато років, ознайомившись із серйозною літературою, поспілкувавшись з досить серйозними експертами, переконався, що американці дійсно мали намір туди зайти. І введення до Афганістану 40-ї армії продиктоване не стільки намаганням «захистити революційні завоювання квітневої революції», як тоді писала радянська преса, скільки захистом стратегічних інтересів СРСР у боротьбі за панування над важливим регіоном.

«Крим – моя непереборна біль»

  Перенесімось у сьогодення. Ви народилися в Туркменістані, але майже все своє життя провели в Криму.  Сьогодні туди «нев’їзні»: навіть рідну матір не змогли провести в останню путь.

Нинішні керманичі окупованого Криму занесли моє прізвище до «чорного списку».  Я збирався їхати на поховання, навіть знаючи про небезпеку опинитися за москальськими гратами. Але друзі-«афганці» з тієї сторони попередили, що мене впустять на півострів, і, можливо, навіть дадуть можливість попрощатись із найріднішою на світі людиною.

Але назад не випустять, кинувши до буцегарні: феесбешникам вже дано відповідне розпорядження. Тож у ті дні серце моє рвалось на шматки від безсилля щось змінити. І ось вже два роки не можу побувати на могилах батьків. Але вірю, що врешті-решт такий день настане.

‒ До цього списку ви потрапили через свою позицію, яку як представник Президента України зайняли під час окупації Криму?

‒ Звичайно. Мені пропонували приєднатися до місцевих гопників, які брали активну участь у процесі окупації не тільки територій, а і владних структур республіки. Казали: «Ти, Сергію, як етнічний росіянин повинен бути разом із нами». Вабили «прибутковими» посадами у так званому уряді, різними іншими матеріальними благами.

‒ Ви відмовились від ордена Ярослава Мудрого, яким вас хотів нагородити Віктор Янукович?

‒ Ну, а як я міг прийняти цей орден, коли разом із багатьма побратимами якраз перебував на Майдані з тисячами інших протестувальників? Тоді серед нас вже були перші жертви.

‒ Янукович не міг не знати, по який бік барикад перебуваєте, але все ж підписав відповідний Указ. Як гадаєте, чому?

‒ Можу припустити, дуже імовірно. Знаючи, що за мною підуть тисячі «афганців», майбутній втікач хотів таким чином схилити на свій бік.

‒ До речі, як ви, дійсно етнічний росіянин, почуваєтеся 30 років в Україні?

 Україна для мене навіть не «друга Батьківщина», як кажуть у таких випадках, а просто Батьківщина. В українській землі поховані мої батьки, тут народилися і виросли мої діти.

«Відстоявши Крим, ми не мали б війни на Донбасі»

‒ Із дня анексії  Криму минуло майже 6 років. Але й досі багато хто вважає, що цієї втрати можна було уникнути.

‒ Вважаю, що, попри зраду частини «наших» на той момент військових, ми все ж мали дати збройну відсіч окупантам. Можливо, малими силами і не втримали б півострів, але це убезпечило б нас від подій на Донбасі.

‒ На вашу думку, наскільки виваженим було рішення анексувати в України півострів у кремлівських стратегів?

‒ Це рішення не було ні спонтанним, ні випадковим, як дехто каже, звинувачуючи у цьому Майдан. Силовому захопленню Криму передувала багаторічна економічна та соціально-політична підготовка росіян до вторгнення. Ну, а з приходом до влади Януковича в Путіна з’явилася така реальна можливість. Крим тоді заполонили шпигуни, агенти впливу всіх мастей! Та про що тут говорити, якщо в той період два міністри оборони України та голова СБУ були громадянами Росії?!

‒ Ви намагалися вийти на зв’язок зі своїми російськими побратимами і об’єднати зусилля щодо припинення агресії?

Із кількома найближчими товаришами-«афганцями» я у вересні 2014 року їздив у Москву на черговий з`їзд воїнів-«афганців» СНД. Із трибуни ми розповіли усім присутнім, що росіяни пішли на нас реальною війною, навели приклади і факти.

Зала була шокована. Мене і моїх хлопців добре знають практично в усіх республіках колишнього СРСР. Й ніхто не засумнівався у правдивості почутого. Ми запропонували звернутися до президентів України і Росії з проханням сісти за круглий стіл і припинити всю цю вакханалію. Кремль промовчав.

– У Росії вистачає авторитетних «афганців», здатних донести свої думки і до самого господаря Кремля. Наприклад, Борис Громов, Руслан Аушев, із якими ви давно і добре знайомі. Вам відома їхня точка зору щодо цієї війни? Вони підтримують «рішучі дії» Кремля, чи їх просто «не чують»?

Генерал Борис Громов, на відміну від багатьох так званих «паркетних» генералів, ніколи не «стелився» перед можновладцями. Через що і потрапив у опалу до колишнього підполковника КДБ Путіна. Тож з часом його відправили з посади губернатора Московської області у почесне заслання, давши змогу стати рядовим депутатом Держдуми. Схожа доля спіткала й Руслана Аушева – людину до України досить толерантну, яка до війни була нашим частим й бажаним гостем.

‒ Наразі, скільки членів нараховує ваша Асоціація?

‒ Сімдесят тисяч учасників бойових дій, з яких майже 30 відсотків є учасниками АТО\ООС, понад 3 тис. із них – інваліди.

‒ Ви ніколи не афішували поїздки у райони АТО\ООС. Не афішуєте і допомогу фронту…

Бо ми не для піару це робимо. І завжди їздимо туди не з порожніми руками. У останні роки Асоціація надала допомоги бійцям у районі бойових дій вже більш ніж на 10 мільйонів гривень. Однак нашу головну допомогу ми не грошима вимірюємо, а всебічною підтримкою тих, хто звідти повернувся.

Кореспондент АрміяInform
Стежте за нами в Instagram
Інтерв`ю