Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Росія, як захланний монстр, прагне встромити загребущі руки в більшість воєнних конфліктів, які точаться у світі. Ці осередки соціальних потрясінь, якби не втручання Москви, могли б узагалі не запалати. Але теперішня російська влада окреслила, що весь світ є сферою кремлівських геополітичних інтересів, і тому відряджає за кордон солдатів. Майже завжди вони воюють на чужих далеких війнах без власного прапора, знявши російські шеврони й ганебно приховуючи етнічну належність. А керівництво їхньої країни, відрядивши «гарматне м’ясо» у вир кривавого конфлікту, ганебно заявляє, що «там їх немає» — «їхтамнєт»…
«Сирійським удовам» компенсацій не буде
Днями російський телеканал «Дождь» (вважається в РФ відносно вільнодумним) оприлюднив інтерв’ю вдови загиблого в Сирії російського бійця. Жінка стверджує, що її чоловіка примусово, попри інвалідність (!), командування відрядило до Сирії. Той там загинув і компенсації за нього російське Міноборони виплачувати не збирається.
«Дождь» підготував телепрограму про те, що вдова снайпера Валерія Ємдюкова, який загинув у Сирії у 2017-му, намагається довести, що її чоловіка взагалі не мали відправляти на війну. Група, у складі якої був Ємдюков, потрапила під мінометний обстріл. Половина бійців загинула. Після смерті чоловіка у Наталії Ємдюкової почалася справжня смуга нещасть: спочатку його родичі стали претендувати на їхню загальну квартиру, а потім почалися судові тяжби з Міністерством оборони РФ. У Валерія Ємдюкова був артроз гомілкостопу — досить серйозне захворювання.
Але в Росії суди стають на бік військового відомства. Днями Самарський обласний суд відмовився задовольнити позов Наталії Ємдюкової до Міноборони Росії щодо компенсації моральної шкоди за загибель її чоловіка в Сирії, і тому вона збирається шукати справедливість у… Страсбурзі.
«Дождь» розповідає, що 29-річний спецпризначенець-снайпер мав нагороди «за Сирію» і «звільнення Криму». Його навіть нагороджував у Кремлі сам… президент Владімір Путін.
Друга поїздка в Сирію для Ємдюкова стала останньою. Його вдова, зібравши медичні довідки та звернення, запевняє: її чоловік хворів на артроз гомілкостопу, і його… «примусово командування відрядило на смерть». Хоча з її слів складається враження, що той не дуже й віднікувався від поїздки за «довгим кривавим рублем»: «… муж сказал, что его не отпускают ни на операцию, ни в отпуск — он не сможет избежать командировки. Друзья, которые не хотели ехать без него, командование и кнутом, и пряником — предлагали вещи разные, плюс он сам не мог подвести никого. У него были такие качества. Я до последнего верила, что он не поедет. Ему просто сказали — ты едешь…»
Яка гарна пропагандистська казочка про «друзів, яких не можна кинути й командування, яке не підводять»… Навряд чи згадувала б ця жінка про чесноти російського воєнного злочинця (а снайпер — убивця апріорі) і про його хвору ніжку, якби той повернувся додому з грошима. А так вдова навіть не знає дати загибелі чоловіка. «Наталія досі не знає, за яких конкретних обставин загинув чоловік, тільки отримувала сухі відписки від Міноборони: потрапив під обстріл, герой «отєчества», — розповідає «Дождь».
Звернувшись до суду, «сирійська вдова» отримала таку картину: «поставлений військовими лікарями діагноз кульгавий гвардії сержант вирішив приховати від начальства, щоб їхати воювати», — заявляє представник Міноборони, і Самарський суд стає на бік відомства. Журналіст «Дождя» так описує цю ситуацію: «Вдова военного и мать шестилетнего ребенка впервые столкнулась с российским правосудием. Выглаженные мантии и приторный официоз кажутся постановкой, придающей происходящему видимость справедливости и независимости. А воинская честь и долг — лишь слова, маскирующие безразличие и цинизм»… (хтось би та й мав заплакати над долею вдовиці? — Авт.)
Про компенсацію за втрату чоловіка сумою 5 млн руб. дружина загиблого говорити не хоче, розповідає лише про мізерну пенсію на дитину й те, що іменем її чоловіка назвали стрілецький турнір в училищі олімпійського резерву. «На открытии люди в форме говорят слова о патриотизме и воинском долге, умалчивая обстоятельства его гибели — то ли сами ничего не знают, то ли не говорят намеренно. В целях патриотического воспитания про Министерство обороны надо говорить хорошо — или не говорить вовсе», — робить висновок «Дождь».
Товариші по службі та друзі чоловіка не виходять з Наталією на зв’язок, не приходять на судові засідання й нічим не допомагають, хоч самі вмовляли Валерія їхати до Сирії з хворою ногою. «Багатьом погрожують, — оповідає Ємдюкова. — Я є свідком одного випадку: ФСБ погрожувала військовому через спілкування зі мною. Що нібито, якщо щось дізнаюся, йому буде непереливки».
Як підсумок «слізливого» матеріалу з сумнівними фактами — розповідь про те, що вдова намірилася звертатись до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі. Де добиватиметься «правди». Що саме розуміє під цим визначенням «їхтамнєтська вдова», з матеріалу незрозуміло. Проте простежується думка-усвідомлення, що в Росії з правосуддям для людини справи досить кепські.
5 мільйонів рублів — ціна життя «їхтамнєта»
Саме таку суму отримують родичі загиблого за кордоном російського військового (3 млн — одноразова виплата і 2 — страховка). Проте досить часто військове відомство просто «кидає» родичів, мотивуючи тим, що неправильно оформлені документи, бракує певних довідок і взагалі певним категоріям виплати не надають.
У російських ЗМІ часто з’являються подібні розповіді, коли родина, навіть через суд, не може добитися компенсації.
Під час військової операції Росії в Сирії лише за офіційною статистикою загинуло понад сто російських вояків. При цьому не враховані втрати серед російських найманців «Вагнера». За інформацією ЗМІ, рахунок іде на тисячі.
І хоч тут з виплатами компенсацій дещо краще, ніж у російському Міноборони, але за ці гроші родичі часто влаштовують запеклі судові «бої». Про один з таких випадків розповідає «Російська служба ВВС». У матеріалі йдеться про «їхтамнєта» Андрія Літвінова, який розповів родичам, що їде до Сирії «збирати полуницю»…
Наприкінці вересня 2017-го Літвінов і ще п’ятеро росіян загинули в бою під містом Таїс у сирійській провінції Хомс. За словами батьків, у довідці про смерть указано, що він помер від «обвуглювання тіла»…
12 жовтня дружині «вагнерівця» зателефонували з Ростова-на-Дону й запросили забрати тіло чоловіка та зразу ж грошову компенсацію. Та вилетіла з братом загиблого Олександром. У Ростові вони отримали неофіційні медалі ПВК «Вагнер», 5 млн руб. компенсації, 100 тис. руб. на поховання і ще 160 тис. руб. зарплати, які найманець не встиг отримати.
Але через 40 днів після похорону батьки загиблого прийшли до невістки й вимагали дати їм 1 млн з 5-ти, щоб «купити машину, поставити паркан, вставити зуби, а те, що лишиться, покласти на рахунок його дочки від першого шлюбу». Вдова відповіла просто: «Ви вже старі, вам жити зосталося мало, навіщо вам гроші?» Тож родичі так і не домовились і звернулися до суду, щоб тих 5 млн від «Вагнера» врахували в загальну спадкову суму, яку треба розділити між спадкоємцями. Суди тривають уже третій рік…
Подібні історії подекуди з’являються в російських ЗМІ. І головною ідеєю є сам факт того, що родичам навіть поталанило, бо їхній «їхтамнєт» загинув і за нього навіть щось виплатили. Гірше, коли той повертається додому скаліченим інвалідом і не отримує від держави жодної допомоги. Уявляєте, всі радіють через загибель і компенсацію, а щодо обставин смерті всім вигідно посилатися на якусь таємницю.
Такі приховування й недомовки яскраво характеризують вислів Путіна — «їх там нєт», тобто нікого не цікавить, хто ти, як жив і помер, де тебе поховають чи викинуть на смітник, чи знатимуть і пам’ятатимуть узагалі… Тебе не було, немає й не буде…
