Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Сергій до призову в армію був головою сільради на Кіровоградщині. З початком воєнних дій на Донбасі поновився на військовому обліку й чекав на повістку, аби призватися за мобілізацією. Строкову службу проходив ще в радянські часи в ракетних військах. Після звільнення працював токарем, каменярем, єгером, завідувачем господарства у школі. А потім очолив сільський «парламент».
У 2014 році чоловік прийшов у військкомат із сином. Вони удвох проходили медкомісію, але призвали до армійських лав лише сина. Згодом, за півтора роки, Сергій зустрів сина після демобілізації і вирішив: треба його змінити. Завдяки наполегливості, його таки призвали, а пізніше відправили на фронт у складі механізованої бригади.
На передовій військовий прийняв посаду головного сержанта роти.
− Як військова служба тут, так і цивільна робота на посаді сільського голови – вони чимось схожі. Робота з людьми, документи, хіба умови різні. Тут треба швидко приймати обґрунтовані рішення. Ціна помилка – життя людини, − розповів Сергій.
Серед багатьох подій його життя є й ті, які згадуватиме із жахом. Так, не забуде той випадок, коли на виїзді з селища Троїцьке, що на Луганщині, окупанти підступно поцілили «ПТУРом» у його машину. На щастя, всі, хто перебував в авто, зосталися живими.
На передовій Сергій власноруч зробив грубку для побратимів, щоб завжди було тепло, коли вони приходять з чергування. Професію каменяра опанував удома, бо ніде цій справі не вчився. Каже, що зроблена ним грубка, краща за будь-яку «буржуйку».
Дуже мріє воїн повернутися до своїх численних захоплень з цивільного життя: мисливства, риболовлі, радіомодельного спорту тощо.
У Сергія велика родина – вдома його з нетерпінням чекають четверо дітей, двоє синів, дві доньки, і головне − троє онуків. Майбутнє бачить в армійській службі й служитиме, як каже, доки не майорітимуть жовто-блакитні прапори на українських кордонах. Щиро вірить 57-річний боєць, що скоро настане довгоочікувана для всіх українців перемога.
