Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Цього дня, 27 лютого, в далекому 1664 році загинув легендарний козацький полковник Іван Богун. Він був відважним воїном, досвідченим полководцем та легендарною особистістю, що прикрашає своєю могутньою постаттю сторінки історії України. Через століття він вселяє в нас беззаперечну любов до Батьківщини та надихає на подвиги.
Історикам достеменно не відома дата та місце народження майбутнього подільського полковника.
Життя Івана Богуна було наповнене битвами, як і будь-якого реєстрового козака. Вперше Іван Богун з’являється в історії як очільник козацького загону, що стояв на варті Боревської переправи на Азові. Саме там з 1641 року Богун разом з кількатисячним військом протягом року стримував турецьку навалу.
Ім’я Івана Богуна знову з’являється на сторінках історії у часи Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Від початку 1651 року полковник Іван Богун очолював Вінницький полк, що стояв на захисті західних кордонів і якому довелося одному з перших стримувати натиск ворога. Попри чисельну перевагу поляків, полк Богуна відважно та навіть зухвало стримував натиск супротивника. В один з перших днів наступу полковник разом зі своїм нечисленним загоном пішов в атаку на шляхту. Полякам це здалося безглуздою та легкою перемогою. Тому, коли козаки почали відступати до річки Буг, польські війська пішли на переріз, вийшовши на кригу. І на цьому їхня удача скінчилась, оскільки ще до початку битви козаки прорубали лід та замаскували пастку снігом. Значна частина польського війська каменем пішла під воду.
Ця витівка дуже розлютила польського воєначальника Калиновського. Тому, зібравши основні війська, він узяв в облогу Вінницю. Козаки разом з вінничанами хоробро відбивали атаки та міцно тримали оборону. Через два дні з моменту облоги полковник Іван Богун разом з трьома сотнями свого війська пішов у розвідку та натрапив на польський охоронний загін. Показавши величезну силу та хоробрість, Богун зміг відбитися від нападу та знайти прихисток у монастирі на іншому боці річки. А вже за два тижні на допомогу прийшли полки Глуха та Пушкаря, що змусили поляків тікати до Кам’янець-Подільської фортеці. Проте й там поляки довго не засиділись. У квітні 1651-го за допомогою корпусу Лисовця Богун штурмував фортецю, проявивши військову майстерність і відвагу.
На початку літа 1651-го відбулася Берестецька битва. Військо Богдана Хмельницького, заручившись підтримкою татар під проводом хана, вирушило на кордон між Галичиною і Волинню, де й зустріло польське військо, яке очолював сам король Ян Казимир.
Це була жорстока битва. Протягом двох днів перевага була на боці козаків, велика кількість польської шляхти не встояла під їхніми ударами й полягла. Проте у вирішальний момент удача зрадила українське військо. Оцінивши свого супротивника, поляки зібрали всі залишки своїх сил і вдарили по лівому флангу, який тримали татари. Воїни хана не витримали удару польського війська й залишили поле бою. Передавши командування Филону Джалалію, Хмельницький вирушив наздоганяти татар, щоб змусити виконати умови домовленості, проте вони не тільки не повернулись, а й захопили гетьмана в полон.
Розладнане та оточене військо охопила паніка. Джалалій не міг його згуртувати, тому наказним гетьманом було обрано Івана Богуна. І це стало для них порятунком.
Протягом десяти днів тривали запеклі бої. Козаки, загнані у пастку, оточені ворогом з трьох сторін і болотом позаду, відбивались з останніх сил. Проте втрати були надто великі в обох сторін, тому почалися перемовини. Польські шляхтичі вимагали, щоб козаки склали зброю та прапори, а також видали своїх воєначальників. Ці умови були не до вподоби наказному гетьманові, тому він вдався до хитрощів. Поширивши серед ворогів чутку, що нібито Хмельницький із ханом повернулися та готуються до масивного наступу, Богун наказав козакам створити атмосферу свята, грати на литаврах і сурмах. Задурені поляки відправили значні сили до річки, а козаки змогли тихенько вийти з табору та перебити поляків, які сиділи в окопах.
Зрозумівши, що його обдурили, Казимир вирішує збудувати дамбу, щоб затопити та знищити козацький табір. Проте полковник Богун не здався. Змайструвавши з одягу, бочок, сідел та мішків переправу, козаки вирвалися з польського оточення, пройшовши через болото.
У битві під Берестечком було втрачено значну частину війська, але ці втрати були поповнені повсталими українцями.
Поповнивши свої полки, Іван Богун почав вигнання татарських військ з українських земель. Це була жорстока кара за зраду та руйнування українських сіл, і лише декілька сотень із тисячного татарського війська змогли втекти.
Проте визвольна війна ще не була завершена. Армія українських повстанців зростала, сили її міцнішали. Битва під Батогом 1652 року є яскравим прикладом української мужності, воєнної обізнаності та таланту полководців.
Навесні 1653 року польський король Ян Казимир удруге посягає на українські землі. Та цього разу він відправляє свого поплічника — жорстокого Стефана Чернецького. Чернецький разом зі своїми військами спалює села, полишаючи після себе руїну. Проте полякам не пощастило. На їхньому шляху став Богун разом зі своїм загоном козаків. Він пустив у хід свою хитрість і заманив польське військо до Монастирища, де вщент розгромив його.
Славетний полководець разом зі своїм Вінницьким полком стає учасником історичних битв та подій, проявляє славетну мужність, силу духу та відвагу. Талант полководця, численні бойові перемоги та любов до Батьківщини зробили з Івана Богуна легенду ще за життя. Вороги його боялись, а союзники поважали та шанували.
Іван Богун любив Україну понад усе, тому в політичних суперечках відстоював її незалежність до останнього подиху. Богун виступав проти рішення Богдана Хмельницького щодо укладання Білоцерківського договору 28.10.1651 року, засуджував поступки полякам у зменшенні реєстрових козаків, а у 1654-му не визнав рішення Переяславської Ради.
Після смерті Богдана Хмельницького 27 липня 1657 року підтримував політику Івана Виговського та Юрія Хмельницького, які вбачали майбутнє Війська Низового та Запорізької Січі в незалежності від Кремля як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Проте був один недолік в їхніх поглядах — Виговський був налаштований на налагодження відносин з Польщею, що спровокувало повернення польського поневолення. Тоді разом з Іваном Сірком Богун стає на захист українського народу. Об’єднаними силами було захоплено гетьманську столицю Чигирин, а Виговський був змушений тікати до Польщі. Проте у 1662 році під час повстання проти польської влади на Правобережній Україні Богун був заарештований шляхтою та ув’язнений.
У 1663-му, організовуючи новий похід на завоювання Лівобережної України, Ян Казимир звільняє Івана Богуна з полону та призначає наказним гетьманом. Він хотів скористатися довірою українців до імені Богуна й таким чином залучитися їхньою підтримкою. Однак у полковника були інші плани. Іван Богун замислив скористатися цим призначенням і знищити поляків об’єднаними силами лівобережних козаків і московських військ. Але доля розпорядилась інакше. Серед козаків був зрадник, який замість передати лист Богуна московському командувачу Ромодановському віддав його польському королю.
17 лютого 1664 року Іван Богун був заарештований і згодом страчений за вироком військово-польового суду.
Загалом постать Івана Богуна є надзвичайно непересічною, як і його життєпис, де ще чимало маловідомих сторінок, що потребують докладного вивчення та переосмислення.
Підготував Олександр КОЛЕСНИК
