Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Радикально поміняти власне життя та стати контрактницею Збройних Сил харків’янка Марина Криворотенко вирішила п’ять років тому. Навесні 2015-го під час чергової хвилі мобілізації вона добровільно прийшла до райвійськкомату і висловила бажання носити армійські погони.
– Довго вагалася стосовно армії, – пригадує співрозмовниця. – І остаточне рішення прийняла 8 березня, бо на свято захотілось чогось цікавого й незвичного. Досі доля мене не раз випробувала. Я – самотня мама і виховую сина Владика. Були пошуки себе в житті… А от потрапивши у військо, якось одразу зрозуміла: це моє!
Здолавши курс вишколу в навчальному центрі, жінка стала професійним зв’язківцем. За розподілом її направили до Новобаварського в місті Харків об’єднаного райвійськкомату. Уміння Марини працювати з людьми й виваженість у прийнятті складних рішень помітили командири. Тому позаторік вона пройшла курси рекрутингу в одному із військових вишів і тепер займається обліком військовозобов’язаних.
‒ Постійно спілкуюся із різними людьми: допомагаю призиватися до армії, отримати відстрочку чи підготувати довідки після демобілізації. У січні розпочалася приписна кампанія, потім – призов на строкову службу. У травні-червні готуємо документи для абітурієнтів військових вишів. Потім невеличка перерва, і з серпня – підготовка до осіннього призову, – розповідає старший солдат Марина Криворотенко.
Та жага пройти чергове випробування привела Марину в 2018-му в район проведення операції Об’єднаних сил.
‒ Як самотню маму командири довго не пускали мене на Схід. Та згодом я їх переконала. На Донеччині чотири місяці займалася прийомом-передачею радіотелефонограм у інтересах бойових військових частин чи підрозділів, ‒ говорить жінка-військовослужбовець.
Марина пригадує перебування в ООС: «Іноді тамтешнім начальникам й казати нічого не треба було, коли вони приносили важливі документи для передачі засобами зв’язку. Одразу розуміла: це слід зробити терміново. Фізичну втому помічала лише після чергування. Бувало, що й уночі піднімали за тривогою, бо ворог проявляв активність й виникала загроза артобстрілу».
‒ Відрядження на Донеччину стало моїм життєвим іспитом на стійкість. Нині знову прошу командирів направити туди, де найкращі українці виборюють мир для своєї держави, ‒ підсумувала старший солдат Марина Криворотенко.
