Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Радикально поміняти власне життя та стати контрактницею Збройних Сил харків’янка Марина Криворотенко вирішила п’ять років тому. Навесні 2015-го під час чергової хвилі мобілізації вона добровільно прийшла до райвійськкомату і висловила бажання носити армійські погони.
– Довго вагалася стосовно армії, – пригадує співрозмовниця. – І остаточне рішення прийняла 8 березня, бо на свято захотілось чогось цікавого й незвичного. Досі доля мене не раз випробувала. Я – самотня мама і виховую сина Владика. Були пошуки себе в житті… А от потрапивши у військо, якось одразу зрозуміла: це моє!
Здолавши курс вишколу в навчальному центрі, жінка стала професійним зв’язківцем. За розподілом її направили до Новобаварського в місті Харків об’єднаного райвійськкомату. Уміння Марини працювати з людьми й виваженість у прийнятті складних рішень помітили командири. Тому позаторік вона пройшла курси рекрутингу в одному із військових вишів і тепер займається обліком військовозобов’язаних.
‒ Постійно спілкуюся із різними людьми: допомагаю призиватися до армії, отримати відстрочку чи підготувати довідки після демобілізації. У січні розпочалася приписна кампанія, потім – призов на строкову службу. У травні-червні готуємо документи для абітурієнтів військових вишів. Потім невеличка перерва, і з серпня – підготовка до осіннього призову, – розповідає старший солдат Марина Криворотенко.
Та жага пройти чергове випробування привела Марину в 2018-му в район проведення операції Об’єднаних сил.
‒ Як самотню маму командири довго не пускали мене на Схід. Та згодом я їх переконала. На Донеччині чотири місяці займалася прийомом-передачею радіотелефонограм у інтересах бойових військових частин чи підрозділів, ‒ говорить жінка-військовослужбовець.
Марина пригадує перебування в ООС: «Іноді тамтешнім начальникам й казати нічого не треба було, коли вони приносили важливі документи для передачі засобами зв’язку. Одразу розуміла: це слід зробити терміново. Фізичну втому помічала лише після чергування. Бувало, що й уночі піднімали за тривогою, бо ворог проявляв активність й виникала загроза артобстрілу».
‒ Відрядження на Донеччину стало моїм життєвим іспитом на стійкість. Нині знову прошу командирів направити туди, де найкращі українці виборюють мир для своєї держави, ‒ підсумувала старший солдат Марина Криворотенко.
