Одним із напрямів його діяльності є забезпечення харчування для військовослужбовців. Також у сфері його відповідальності — речове забезпечення в нашій армії. Що вже зроблено за цей період…
У своїх інтерв’ю командувач Військово-Морськими Силами ЗСУ 2014 – 2016 років віцеадмірал Сергій Гайдук підкреслює: «окупація Криму була лише складовою загального задуму повномасштабної російської агресії проти України». А сам задум РФ методично втілювала на кожному кроці, починаючи з дня проголошення Незалежності України.
«Повторна колонізація» Криму
Сергію Анатолійовичу, коли з’явилися перші ознаки проведення спецоперації в Криму з боку Росії? Які саме? Чи помітно було і з якого періоду пересування техніки територією, передислокація?
Спецоперація у Криму та Севастополі фактично почалася з моменту отримання Україною незалежності. Її треба розглядати як «повзучу» окупацію – воєнну, економічну, політичну, ідеологічну, релігійну, екологічну, етнічну тощо. Всі вони відрізняються одна від одної лише в часі й методах реалізації. Але ці компоненти загалом спрямовані на недопущення євроінтеграційного курсу України і перетворення її на невід’ємну частину «русского мира».
Приклад цього – ухвалення 21 травня 1992 року РФ постанови № 2809-1, згідно з якою попередня Постанова від 5 лютого 1954 року «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР» визнана такою, що не має юридичної сили з моменту її прийняття. Наступним кроком стала Постанова РФ від 9 липня 1993 року «Про статус міста Севастополя», якою оголошено російський федеральний статус міста. Саме цей російський демарш і дав старт «повзучій» окупації Криму.
Продовжуючи нормативно-правове врегулювання відносин із Україною в міжнародній площині, 5 грудня 1994 року РФ підписала Меморандум про гарантії безпеки в зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум), згідно з яким взяла зобов’язання поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, які досі не делімітовані й демарковані (Азовське море).
І лише після створення нормативно-правової платформи «русского мира» та завершення розподілу Чорноморського Флоту колишнього СРСР, у 1997-му укладено «великий» Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між РФ і Україною.
Отже, спецоперація в Криму є складовою політики РФ із «повторної колонізації», що підтвердила кримська влада у 1990-их, коли здійснила попередні спроби відокремлення від України.
«Зелені чоловічки» дислокувались у Криму та Севастополі з моменту розподілу Чорноморського флоту…
Які команди отримували із Києва ви і командири військових частин упродовж січня-березня 2014 року з урахуванням зростаючого напруження?
«Тримайтесь»… На таких війнах завжди важко «першим». Вони завжди під прицілом і «своїх», і «чужих», особливо якщо «чужі» з афганським, чеченським та грузинським досвідом. Важко було, бо «чужі» готувались до цієї війни десятиліття. А «свої» методично руйнували Збройні Сили і вітчизняний оборонно-промисловий комплекс під виглядом «реформування», формували ідеалістично-пацифістські уявлення військового «рудименту» держави, призначали «проросійських міністрів оборони», переходили на контрактну армію, забувши про принцип екстериторіальності комплектування та «закривали очі» на Чорноморський флот РФ.
Тому стає зрозумілим, чому на таку «війну» надзвичайно складно було відреагувати одразу. І чи були ми готові до цього в політичному сенсі..?
Коли з’явилися «зелені чоловічки» і як?
«Зелені чоловічки» дислокувались у Криму і Севастополі з моменту розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР. Крим став «полігоном» опрацювання форм і способів гібридної війни у російській інтерпретації. Їх періодично заміняли на ротаційній основі, з’являлися «нові» – з континентальної Росії під виглядом навчань. Але пік настав після продовження терміну перебування ЧФ Росії на 25 років ‒ до 2042-го.
До появи в Криму «зелені чоловічки» брали участь у Чеченських війнах, після чого хизувались «бойовими орденами». Вони чекали команди під час тузлинського демаршу 2003-го. З українського Криму йшли на Грузію у 2008-му. Вони йшли «сірійським експресом» на Сірійську війну.
Хоча історія людей у «балаклавах» тягнеться ще з часів Східної війни, коли британські солдати, які дислокувалися у Балаклаві, під час облоги Севастополя використовували в’язані маски, ховаючи обличчя від пронизливого вітру.
Про те, як козаки організували блокування Феодосійського порту та місць дислокації представників США
Раніше, можливо, під час навчань Росію розглядали як потенційного противника?
На жаль, більшим «ворогом» на папері були румуни й кримські татари. Росія виступала як нейтральна сторона, яка у разі виникнення збройного конфлікту в Україні мала вивести сили Чорноморського флоту на російський терен. Але це на папері, а реально Росія опрацьовувала форми й методи гібридної війни в Криму під час блокування навчань «Сі Бриз». Не всі навчання проходили без проблем. В окремі роки вони ставали об’єктом політичних та інформаційних інтриг боротьби «русского мира» проти розширення НАТО на схід і «янкі» загалом.
У травні – червні 2006-го Росія через політичне лобі у Верховній Раді України, громадські організації й рухи зірвала міжнародні навчання «Сі Бриз – 2006», що мали початися 17 червня і стати найважливішим для ВМС України заходом практичної підготовки до участі в антитерористичній операції НАТО в Середземному морі «Активні зусилля». Навчання «Сі Бриз – 2006» дозволили б адаптувати вишкіл наших ВМС до міжнародних стандартів. Під час підготовки до навчання США мали надати технічну й фінансову допомогу в розбудові військової і цивільної інфраструктур, зокрема, інженерному переобладнанні полігона в Старому Криму.
Але противники цих навчань у Верховній Раді – фракції Партії регіонів, Прогресивної соціалістичної партії, Компартії, СДПУ (об’єднаної), спираючись на так зване «волевиявлення» народу, проголосували проти проведення цих маневрів, що призвело до їхнього зриву. Представники осередків цих партій з Донбасу і Криму із членами проросійських організацій «Российская община», «Союз советских офицеров», «Родина», «Всеукраинской организации Союза рабочих, крестьян и трудовой интеллигенции», «Прорыв», а також члени російської ЛДПР, донські й кубанські козаки організували блокування Феодосійського порту та місць дислокації представників США. Цікавий «букет»! Нічого не нагадує?
Ще далі пішли лідер прогресивних соціалістів Наталія Вітренко та, прикриваючись мандатом члена ПАРЄ, лідер комуністів РФ Віктор Зюганов, які закликали пікетників у Феодосії до «рішучих дій».
Ці та інші акції протесту патронував депутат Держдуми РФ, директор інституту СНД Костянтин Затулін – палкий «любитель Украины». Кореспондентські групи російських «НТВ» і «РТР», які, на заздрість місцевих журналістів, посилено фінансували, активно висвітлювали ці акції.
Понад місяць тривала облога проросійськими активістами американського вантажу, і зрештою довелося скасувати морську фазу навчань, яка мала розпочатися 19 липня 2006 року в акваторії Чорного моря.
Отже, «феодосійську епопею» можна впевнено класифікувати, як підготовчі заходи до «рішучих дій» проти українського Криму. Вона стала можливою внаслідок безвідповідальності частини українського політикуму і кримських посадовців та «виваженої бездіяльності» спецслужб і МВС.
А чи зроблено висновки? Мабуть, ні. Влада робила вигляд, буцімто нічого страшного не відбувається, і «проросійська пухлина» в Криму носить осередкований характер. Тому урок «безкарної проросійської активності» треба було закріпити. І привід для цього знайшовся.
Подібний випадок був непоодиноким?
У період із 14 по 26 липня 2008 року в районах Одеси, Миколаєва й у Криму відбулися чергові навчання «Сі Бриз – 2008». Їх мета – підвищення рівня злагодженості підрозділів країн-учасниць «миротворчих і гуманітарних операцій». За дивним збігом обставин знову активісти проросійських партій та громадських організацій «зразка 2006 року» в районі озера Донузлав зірвали берегову фазу навчань. Вони «тренувались» захоплювати українську військову техніку й польовий командний пункт. Особисто очолив цю акцію екслідер кримських комуністів Леонід Грач. Він, користуючись недоторканістю депутата Кримського парламенту, був присутній в районі проведення навчань і особисто координував дії «молодчиків». Слід зазначити, що цим діям передувала надзвичайно активна та цілеспрямована інформаційна акція російських і кримських проросійських ЗМІ, котрі всіляко прагнули роздмухати протестні антиНАТОвські настрої серед місцевого населення та зірвати проведення навчань.
Ці акції були не разовими. Вони засвідчили, з одного боку, цілеспрямовану систематичну діяльність політичних кіл РФ, проросійськи налаштованих політиків і ЗМІ в Україні щодо дестабілізації обстановки, формування й закріплення у мозках кримчан ідеї «русского мира», недопущення розвитку ВМС України як альтернативи Чорноморському флоту РФ. З іншого боку – бездіяльність української влади, що призвело, як показав час, до подій у Криму і тимчасової окупації частини територій Луганської і Донецької областей.
Незламність екіпажів українських човнів
Наскільки були налагоджені комунікації в 2014 році з військовими частинами, аби утримати ВМС під контролем і підтримувати боєздатність?
Крім мобільного телефону, на момент прийому посади командувача ВМС нічого не було – ні ЗАЗ (засекречувальна апаратура зв’язку. – Ред.), ні шифрзв’язку, ні держспецзв’язку. І це за умови тотального прослуховування й подавлення. Інколи противник використовував такі прийоми, як «телефонна гра», маніпулюючи голосами як посадовців, так і членів сімей.
Чи можете розповісти про операцію з несподіваною передислокацією на Миколаївський аеродром у Кульбакиному вертольотів та літаків тоді ще 10-ї Сакської бригади морської авіації? Адже більшість пересічних громадян сприймають її як винятково ініціативу особового складу бригади.
Це був ризиковий, але санкціонований командуванням ВМС захід. Розуміння того, що на початку березня на ситуацію в Криму можна реагувати лише зовні й за фактично порушеної системи управління цей бойовий переліт є корисним. За умови ухвалення рішення на застосування сил континентальної України, літаки і вертольоти морської авіації посилили б можливості транспортування десантів та ССО в Крим. Безумовно, питання введення противника в оману, формат перельоту, підготовка авіатехніки та екіпажів, взаємодія з Кульбакиним, питання скритності – рішення командування бригади.
Діями кого ще з підлеглих ви були приємно вражені?
Зверніть увагу на дату нагородження «захисників інтересів російськомовних у Криму» ‒ 20 лютого. Вона співпадає з другим визначеним строком «очищення» Криму від наших військових і днем підписання Володимиром Путіним закону про входження Криму й Севастополя у склад РФ. Цікаво, що терміни «очищення» переносили тричі впродовж 16–25 березня 2014-го. Причиною переносу був не акт доброї волі, а стійкість українських військових моряків – морський тральщик «Черкаси», десантний корабель «Ольшанський», рейдовий тральщик «Генічеськ», феодосійський батальйон морської піхоти, безумовно, екіпаж фрегата «Гетьман Сагайдачний» тощо.
Ви спілкувалися з моряками і командуванням, які на той час перебували на борту «Сагайдачного»? Як це – коли повертаєшся додому і знаєш, що твоя земля окупована?
Так, спілкувався і неодноразово. Щоб це зрозуміти, треба просто «побувати в їхній шкурі». Вони з вересня 2013-го були на бойовій службі. Йшли з однієї країни, а повернулись у державу, де йде війна. Офіцер чи контрактник – це, в першу чергу, людина, яка має сильні та слабкі сторони. І не треба ідеалізувати, що всі військові однаково стійкі, цілеспрямовані, готові до самопожертви. Тому давайте будемо відвертими ‒ певні вагання були, але вони не носили «відкритих форм». Причина проста – на окупованій території лишаються твої батьки, дружини, діти та ще й стають об’єктом проросійського шантажу. Тиск на членів сімей військовослужбовців був шалений: і за місцем роботи, і в школах, і у дитячих садочках.
Батьки приходили до командирів і говорили: «Віддайте нашого сина, поверніть його в сім’ю!» Для цих людей Україна обмежилася адміністративним кордоном Криму. Така ж доля чекала і на екіпаж «Сагайдачного». Але, дякуючи офіцерському складу, якій зміг не допустити розбалансування колективу, корабель не лише успішно закінчив виконання завдань бойової служби, а й продовжив, практично без відпочинку, виконувати завдання в акваторії Чорного моря.
За часів Незалежності було списано «на голки» 64 кораблі та судна, а добудовано лише 5!
Що слід робити, щоб моряки не падали духом і не повторювалася ситуація в Криму, коли частина флоту перейшла на бік ворога?
Для того, щоб утримати людей, особливо тих, хто має бойовий досвід, треба показати їм подальшу перспективу. Якщо ж такої перспективи немає, то люди залишатимуть службу. За часів незалежності списано «на голки» 64 кораблі та судна забезпечення, а добудовано лише 5. І то за пострадянськими технологіями, на яких близько 70% озброєння російського виробництва. «Сагайдачному» ‒ 25 років і це фактичний термін експлуатації корабля. Він один із такого класу кораблів, а чи є йому заміна?
Ми часто говоримо про військові стандарти НАТО, але водночас забуваємо про соціальні стандарти Альянсу. Кожному моряку хочеться мати свій куточок, знати, що сім’я соціально влаштована, мати надійний тил. А коли моряк мандрує з однієї орендованої квартири до іншої і ще по кілька разів на рік, чи додає це стимулів до проходження служби? Як у будь-якої людини, у моряка з’являється фізіологічна та психологічна втома.
Найголовніше слід зрозуміти: неувага до військовослужбовців, які мають бойовий досвід, приведе до ситуації, коли навіть на тих кораблях та суднах, що залишаються, не буде кому відходити в море.
ГАЙДУК Сергій Анатолійович – віцеадмірал, командувач Військово-Морськими Силами України (з 7 березня 2014 року до 15 квітня 2016 року; ТВО командувача з 2 по 7 березня 2014 року). У жовтні 2017-го звільнено з лав ЗСУ в запас у зв’язку з проведенням організаційних заходів. У лютому 2018 року обрано головою Громадської організації «Асоціація ветеранів ВМС України».
