Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Курс бійця-рятувальника молодший сержант Валерій Рачок пройшов ще у 2015-му в рамках проєкту тактичної медицини «Медсанбат», коли тільки-но розпочав фронтовий шлях у добровольчому батальйоні.
– Як людині, яка ніколи не стикалася з медициною, мені завдяки цьому надзвичайно важливому проєкту вдалося здобути необхідні навички з надання домедичної допомоги, – розповідає Валерій. – Їх я з успіхом застосовував на передку, коли був санінструктором взводу в гірсько-піхотній, а згодом і в окремій механізованій бригаді.
У 2017 році Валерій Рачок пройшов курс підготовки бойового медика у 205-му Центрі тактичної медицини. А в жовтні того ж року під час артилерійського обстрілу в районі села Катеринівка зазнав важкої контузії. Було тривале лікування, реабілітація, та, здавалось, неминуче прощання з армійською службою.
– Коли підрихтував здоров’я, зрозумів, що вдома не всиджу, – усміхається Валерій. – Пішов до військкомату і попросився інструктором із тактичної медицини до навчального центру. Лікарська комісія дала «добро» і ось тепер вчу курсантів рятувати людей від смерті. Після контузії вже не годен для передової, але навчати й передавати досвід молодим колегам можу.
Валерій Рачок зізнається: йому цікаво працювати з курсантами і спостерігати, як на його очах народжуються справжні рятівники наших воїнів. Особливо приємно бачити, коли той, в кого ти майже не вірив, перевершує самого себе і досягає мети.
Валерій Миколайович розповів історію про курсанта, якого він з перших днів навчання зарахував у так званий чорний список. Ніби й старався хлопець, але матеріал засвоював слабко, на практичних заняттях був незграбним. В одній із розмов інструктор натякнув курсанту, що не вийде з нього бойовий медик: ні хисту в того, ні наполегливості на заняттях.
– Не знаю, чи то моя критика подіяла, чи самолюбство заграло, але переродився мій підопічний, – розповідає Рачок. – Наближався день здачі заліку «без права перездачі». Тобто, якщо не набираєш певну кількість балів, залишаєш навчальний центр. Помітив, що той курсант не розстається з конспектами. А коли я після заліку зайшов до аудиторії, почув його радісний вигук: «Миколайович, я це зробив!» І це найкраща оцінка і моєї роботи з тим курсантом.
Не всі, хто приїздить на навчання до 205-го Центру тактичної медицини, здатні бути бойовими медиками через різні причини.
– Хтось не уявляє собі надважливу місію цієї професії, комусь доводиться залишити центр через недисциплінованість, хтось не витримує навантаження і не в змозі опанувати навчальний матеріал. – ділиться думками Валерій Рачок. – Натомість, зостаються найвідданіші, найнаполегливіші хлопці й дівчата, для яких поняття рятівник життя стає сенсом подальшої армійської служби. Уявіть, що бойовий медик – це перша людина в підрозділі, яка опиняється біля пораненого в бою. На якусь мить він стає саме тим янголом, який здатен не допустити смерті побратима.
Валерій Миколайович нечасто зустрічається з тими, кому колись урятував життя чи як інструктор допоміг стати справжнім бойовим медиком. Але він радий кожному телефонному дзвінку побратимів, хто зберіг йому в своєму серці людську вдячність…
