Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Сьогодні, 10 лютого, у Меморіальному комплексі на території Міністерства оборони України під час щоденного церемоніалу вшанування пам’яті захисників України, які загинули цього дня в різні роки внаслідок російської збройної агресії Дзвін Пам’яті пролунав 21 раз.
У пам’ятному заході взяли участь представники керівництва оборонного відомства, офіцери та працівники структурних підрозділів Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України, курсанти Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка та батьки загиблих воїнів.
У цей день в 2015 році віддали своє життя, захищаючи Батьківщину: спецпризначенець солдат Євген Бушнін, старший солдат Ігіт Гаспарян та сержант Вадим Харті з 57-ї бригади, військовослужбовці полку дистанційно-керованих літальних апаратів майор Володимир Глубоков та сержант Сергій Шмерецький, солдат Віктор Дев’яткин з 11-го полку армійської авіації, полковники Володимир Довганюк та Ігор Шевченко з Головного управління розвідки МО України, старший сержант Михайло Ілляшук із радіотехнічної бригади та старший лейтенант Артур Місків 40-го батальйону. Цей день став останнім в житті десантників 95-ї бригади солдатів Івана Рудницького, Олександра Саєнка, Андрія Ущапівського, старшого солдата Сергія Хаустовича, сержанта Миколи Назарчука та старшини Сергія Порозінського. 10 лютого 2016 року, захищаючи суверенітет нашої країни, загинув спецпризначенець сержант Олег Сизоненко.
Дзвін Пам’яті пролунав і на честь полковників міліції Дмитра Тернового, Євгенія Юханова, підполковника міліції Дениса Жембровського та національного гвардійця солдата Дмитра Коряка.
«Мамо, а хто ж тебе захистить, як не я?»
Серед тих, хто прийшов до Зали Пам’яті, щоб вшанувати загиблих, була мати спецпризначенця Євгена Бушніна – Наталія Миколаївна. Євген загинув під час обстрілу російськими терористами аеродрому Краматорська із РСЗВ «Смерч». За словами Наталії Миколаївна, Євген був звичайним хлопцем. Творча натура, рок-музикант, дуже захоплювався історією. Закінчив історичний факультет Чернігівського педуніверситету. Його завжди приваблювали історичні таємниці, тому неодноразово виїжджав із друзями та колегами на археологічні розкопки. Займався власним бізнесом.
– Женя ніколи не бачив себе у війську. Він не збирався бути військовим і тому наче грім серед ясного неба, пролунала звістка про те, що він добровільно йде на військову службу. Це було в серпні 2014 року, – згадує Наталія Миколаївна.
Потім – кількамісячна підготовка в навчальному центрі, й згодом у складі Хмельницького полку спецпризначення Євген вирушає в район бойових дій.
– Я тоді плакала і не могла зрозуміти, чому він саме так вирішив. Він же навіть строкову службу не проходив. На що Євген спокійно відповів: «Мамо, а хто ж тебе захистить, як не я? Двадцятирічні хлопці воюють, а я все ж таки дорослий чоловік!», – говорить пані Наталія.
А потім були тривалі місяці тривожного очікування. Життя від одного телефонного дзвінка до іншого.
– У той день Женя зателефонував близько 11.30 ранку. Вони напередодні ввечері повернулися із завдання і відпочивали на аеродромі в Краматорську. А за годину його не стало… – крізь сльози згадує Наталія Миколаївна.
За спогадами побратимів, Євген був чи не єдиний, хто після початку обстрілу встиг одягти бронежилет. Вони разом бігли до укриття. Але уламок російського «Смерча» знайшов шпарину в бронежилеті саме Євгена і пробив легені. Від осколкового поранення грудної клітини солдат Євген Бушнін помер за кілька хвилин…
– Дуже вдячна хлопцям, із якими служив мій Женя. Щороку в день його загибелі вони приїздять до мене, підтримують, як можуть. Згадують, як він за короткий період зміг створити в колективі чудовий мікроклімат і стати душею підрозділу. Але від смерті його не врятував ні бронежилет, ні повага товаришів. Певно, така доля…– говорить наостанок Наталія Миколаївна.
Торік телеканал «Новий Чернігів» створив фільм, присвячений пам’яті Євгена Бушніна.
Фото Назара Волошина
