Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Сашко Бойко дотепний, кумедний, душа компанії — його ні з ким не порівняти. 33-річний Олександр родом з Тернопільщини, має вищу освіту або, як щиро переконаний старшина батальйону, цілих дві. До війни він закінчив Тернопільський національний економічний університет та організував власну справу. Мобілізували тоді ще двадцятисемирічного парубка у травні чотирнадцятого. Спочатку хлопець потрапив до підрозділу охорони бригади армійської авіації, опанував військову спеціальність зенітника. Та згодом його перевели до окремого інженерного батальйону.
Після року служби Олександр Бойко демобілізувався та повернувся додому. Працював на своєму приватному підприємстві, директором якого сам і був. Очолив Теребовлянську спілку ветеранів АТО. Але вдома чоловікові не сиділося. І ось у 2018 році він повернувся до війська, у гірсько-штурмову бригаду.
І ось нині триває вже друга ротація Сашка як гірського штурмовика. Луганщина, Приазов’я. Він сумлінно та професійно служить. Позаду вже майже три роки служби на Донбасі в районі бойових дій. Три контузії зазнав під час обстрілів реактивної артилерії та мінометів, проте, на щастя, легкі – переніс усе на ногах.
Сьогодні Олександрові та його побратимам доводиться виконувати бойові завдання за вкрай несприятливих як для цієї місцини погодних умов: стовпчик термометра вже впав до позначки мінус 13. Враховуючи вологий клімат Приазов’я та вітри приазовських степів, це реально важко. Та й снігу вже по коліна… Але хлопці не скаржаться.
– Якщо мені тут холодно, що отим оркам навпроти весело? – всміхається Бойко. – Та він, приїхавши зі своєї Бурятії чи Ростова, ще більше мерзне! Бо ж не він на своїй землі, а я! Тож нам насправді легше – ми вдома. Та й старшина ніколи не дасть замерзнути!
