Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
– Коли почалася війна, я ще навчався у військовому виші. У нас із друзями навіть думка була – піти на допомогу хлопцям. Але не дезертирувати, а поїхати на Схід під час відпустки. Та начальство, напевно, щось дізналося про наші наміри, бо відпустки так і не дали, – усміхається командир артилерійського дивізіону капітан Андрій Остапенко.
Офіцер – із тих бійців, які обрали армію ще задовго до війни.
Молодий офіцер має одразу ставати лідером
– Дід служив у групі радянських військ у Німеччині і я часто розпитував його про військову службу. Тож на підсвідомості так і відклалося – хочу захищати Батьківщину, – розповідає офіцер. – Коли вступав у військовий ліцей, батьки заспокоювали себе – після навчання я розчаруюся й піду в цивільне життя. Але сталося навпаки – ще більше загорівся служити в армії і стати офіцером.
У виборі спеціальності хлопець теж не сумнівався: лише артилерія і все, що з нею пов’язано. От і обрав застосування підрозділів артилерійської розвідки.
– У нас було багато викладачів – учасників бойових дій. Як афганців, так і сучасних героїв. І це переймання досвіду важливе для нас. Ті моменти в навчанні, які ми думали, що не згодяться в службі, навпаки – ще й як допомогли на війні. Після випуску найскладнішим завданням було стати у стрій і крокувати в ногу з військовою машиною під назвою «бригада». Та ми впоралися.
Одразу після випуску потрапити в 59-ту окрему мотопіхотну бригаду і стати командиром для мобілізованих бійців різного віку та бойового досвіду – не кожен молодий командир впорається.
– Єдине, чим можеш заробити авторитет, – знання. Є багато прикладів, коли молодий лейтенант приходить у війська і на дорученому зразку техніки нічого не може зробити. Одразу стає зрозуміло, який він командир. А в того, хто засвоїв програму і оволодів навиками, усе гаразд. І підлеглі це бачать.
Нині Андрій з побратимами – на Луганському напрямку. Це четверта ротація для хлопця. Він говорить, що досвідчених людей на фронті вистачає:
– У нас служать бійці, які на війні з 2015-го. Ми навчаємося в них і, навпаки, чогось – їх навчаємо. Деякі після служби йдуть у цивільне життя. І кидають армію не через те, що все погано, як кричать зрадофіли, а просто роблять кілька місяців перерви, щоб відпочити від військової буденності, і знову повертаються в частину. Якраз тоді, коли вона знову їде на фронт. І такі випадки непоодинокі.
Помилка ворога дала можливість уникнути втрат
Говорячи про озброєння, на якому доводилося працювати, офіцер каже, що найкраща для нього – гармата Д-20.
– Ще коли дозволяли їх використовувати, то на Маріупольському напрямку вони не змовкали. Коли артилерія ворога починає працювати по піхоті, то перша реакція піхотинців – де наша арта? А коли ми включаємося в бій, починають летіти снаряди, і ми влучненько втрапляємо по ворожих позиціях, після бою командир піхотинців тисне руку і дякує за підтримку. Оце, власне, і є те, для чого ми на війні. Ніхто ще не скаржився на нас, що ми погано виконали свою роботу.
Згадуючи ротацію поблизу Маріуполя, Андрій розповідає ще одну історію.
– Щойно почався обстріл, далися взнаки наші навички й майстерність. Вороги чекали, коли у відповідь на їхню агресію почне працювати наша артилерія. Я тоді стояв на спостережному посту й корегував вогонь. Ми влучно відпрацювали по їхніх позиціях і вже мали перебратися на іншу локацію, як ворожа арта запрацювала по нас. Але, що ви думаєте? Вони засікли нас з дуже великою похибкою, тож обстрілювали сусіднє поле за кілька кілометрів. Їхня помилка дала нам час вшитися звідти без втрат.
Підрозділ Андрія Остапенка і нині на бойовому чергуванні на Сході. Бійці постійно вдосконалюються.
– Щоразу з’являється щось нове, і треба тримати навченість у тонусі, –каже офіцер. – Тому бойова підготовка й навчання – на першому місці. Кожен знає свій маневр досконало. Я впевнений, що бійці виконають бойове завдання. Коли людина правильно усвідомлює своє завдання, то в її голові немає дурних поривів – вживати алкоголь чи переступати закон. Їй стає цікаво, і вона опановує свій фах. А ще у нас є здорова конкуренція між батареями. Постійно змагаємося, хто найкращий, швидший, вправніший… Повірте, коли в людей є цікавість – атмосфера в колективі здорова.
