ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Ганна Скоріна та Марина Рябченко: ветеранська література — це правда про війну та можливість подивитися на своє життя під іншим кутом

11 Січня 2020
Ганна Скоріна та Марина Рябченко: ветеранська література — це правда про війну та можливість подивитися на своє життя під іншим кутом

Один з найкращих способів дізнатися про війну — прочитати книгу. Особливо написану людьми, що бачили воєнні дії на власні очі. Така література є нашою сучасною зброєю, адже в ній історичну хроніку й переживання людини важко підробити. Чи не єдиними в Україні, хто ретельно відстежує вихід книг про війну на Сході й складає їхні списки, є Ганна Скоріна — бібліотекарка за освітою, читач-ентузіаст та авторка проєкту #Книги_про_війну, та Марина Рябченко — викладачка української літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка, авторка студентського курсу про малу українську прозу, в тому числі сучасну воєнну. В інтерв’ю для АрміяInform книжкові дослідниці розповіли про те, якими книгами нині представлена література про російсько-українську війну, хто її пише та яку роль відіграє в протистоянні російському агресору.

Ветеранська проза — новий напрям у сучасній українській літературі, що активно розвивається

— Розкажіть, як виникла ідея досліджувати літературу про війну на Сході? З чого все розпочалося?

— Марина: Все розпочалось тоді, коли я прочитала кілька книжок про російсько-українську війну. Їх написали саме військові. Щоб використати прочитане в роботі, а я мала заповнювати свій науковий звіт, вирішила написати статтю. Спочатку думала, що літератури про нинішню війну дуже мало, але виявилося зовсім навпаки. І з того, що знайшла, створила маленький списочок, позицій на 30, і опублікувала пост. А десь за місяць натрапила у Facebook на пост Ганни, в якому книг було значно більше.

— Ганна: Свій список почала складати десь у 2015 році. Саме тоді цю літературу і почала видавати. Різні люди розповідали, що книг про війну на Сході було десь близько 30, але на той час уже мала список з понад сотні книжок. Хотілося повідомити про те, що їх значно більше, аби люди знали й могли знайомитися з ними. Тому й почала ретельно відстежувати, коли видано якусь нову книгу, і додавати її у список, якщо є змога — читати. Першопричина знайомства з такою літературою — мій чоловік, який воював на Сході у складі 26-ї окремої артилерійської бригади. Він приїжджав і нічого не розповідав про те, як воно перебувати там… І щоб порозумітися з ним, я читала літературу, звідки дізнавалася про війну і про військове життя.

— Скільки книг нині у списку військової літератури?

— Ганна: Майже 500 книг. З них 120 написані військовими. Правда, нещодавно зайшла на сайт Національної бібліотеки Одеси та випадково знайшла там ще близько 50 книг, про які не чула і наразі збираюся їх дослідити. (Із повним списком книг можна ознайомитись тут

— А хто автори цих книг і в яких літературних жанрах вони написані?

— Марина: Якщо брати конкретно бійців, то тут дві категорії: воїни-письменники, яких мобілізували або добровольці, й бійці, що почали писати саме під час війни. Також це волонтери, журналісти, переселенці, цивільні письменники. Всі вони пишуть геть по-різному. Навіть якщо брати суто комбатантську прозу, то в ній теж є і художня література, і мемуаристика (щоденники, спогади), і вірші. Книги дуже різножанрові, серед них багато і хроніки, аналітики. Серед масової літератури  – найрозповсюдженішим є жанри бойовика та мелодрами.

— Більше пишуть про війну чоловіки чи жінки?

— Ганна: Більше звичайно чоловіки — десь 70 %. Хоча 2019 рік був багатий на жінок-авторів. Особливо сподобалися книги «Дівчата зрізають коси» та «Щоденник нелегального солдата». Гадаю, що невдовзі рахунок зрівняється.

— Марина: Хочу підкреслити, що в книжках, написаних бійчинями, немає рожевих мелодрам. Наприклад, книга «Позывной Кассандра» Оксани Чорної змусила плакати, хоч доти я над книжками майже ніколи не плакала. У 2014–2016 роках була волонтером, знаю багато трагічних історій і здавалось, що загартована… Проте ця книга дуже зачепила і вразила саме тим, наскільки авторці вдалося передати емоції… Частково і я переживала їх, читаючи.

— До чого мотивує така література?

— Ганна: Не жалітися. Поки ти незадоволений, як тобі подали каву чи нарікаєш на шумних сусідів, десь там у грязюці сидять хлопці, по яких стріляють. І тоді відразу думаєш, що в тебе реально немає проблем: ти щоранку можеш спокійно прокинутись і з’їсти, що хочеш, піти, куди заманеться, купити, що впаде в око…

— Марина: Повністю згодна. Такі книги мотивують не жалітися і… не опускати рук. Вони показують різні ситуації, в яких люди не здаються, тримаючись до останнього. Нам реально немає, на що жалітися в мирному Києві, бо всі наші проблеми, як порівняти з війною, дуже смішні.

Нинішні книги про російсько-українську війну — дуже цінні історичні свідчення і майбутній національно-стратегічний контент

— Що ви скажете щодо якості цієї літератури?

— Марина: Коли обираю військову книгу, надаю перевагу авторам-комбатантам. Вони чесні, прямі та далеко не завжди криваві, як усі чомусь думають. У широкого загалу існує така думка: якщо книжка про війну — то це обов’язково кровопролиття та насилля, хоча насправді це не так. Дуже приваблює в цих книжках те, що в них бійці ніколи не грають роль жертви. Якщо в текстах ідеться про якісь утрати, помилки, то в кожної втрати є своя причина, ім’я або якась ситуація, що призвела до цього.

— Чим, на вашу думку, є письменництво для військових? Ще одним фронтом війни? Соціальною терапією?

— Ганна: Це і намагання донести правду до людей, і терапія, і що важливо — можливість не забути. Через 10 років те, що пережив, сприйматимуть по-іншому. Не знаю, чи правильно писати відразу по живому, чи чекати, поки інформація структурується… Але вже сьогодні є намагання переписати історію, тому можливо така спроба зафіксувати по-живому є надважливою. Мене як людину, що займається історичною реконструкцією, не цікавить фіксація сухих дат. Ті книги, які наразі маємо про війну, дуже цінні для української історії з огляду на детальні описи життя, побуту, світогляду військових. Через років 30, коли якийсь школяр чи студент готуватиме реферат, він писатиме про дуже «живу» людину. Висвітлити, як той чи інший воїн жив у бліндажі, про що думав і що відбувалося навколо нього — точно не стане проблемою.

На фото зліва направо: Марина Рябченко, Ганна Скоріна

Сучасну ветеранську літературу не можна називати «лейтенантською прозою»

— Чи відрізняється художня література про Другу світову та сучасну гібридну війну на Сході?

— Марина: Є і схожі риси, і відмінні, навіть якщо порівнювати й з Першою світовою. Наприклад, у книзі Ремарка «На західному фронті без змін» чи Гончара «Людина і зброя» та в сучасній воєнній прозі обов’язково є сторінки про відчуття бійця на війні та про її багатогранність. Усі три війни у книгах об’єднує і військовий сленг, жаргон. Звісно він різний, відповідно до часу, але обов’язково притаманний. Також наявність сильного відчуття братерства на війні, коли побратим стає твоєю сім’єю.

Щодо відмінностей, то раніше існував такий термін, як «лейтенантська проза». Він стосується великої частини книг про Другу світову, написаних молодими людьми під впливом війни, які доти не були письменниками. Сучасну прозу бійців про війну на Сході не можна так називати. Бо радянська проза є ідеологічною: кожна видана книжка проходила цензуру. Сучасна військова проза нецензурована. Там може бути внутрішня цензура через військову таємницю чи якісь етичні погляди автора, але не більше.

— Ви прочитали, мабуть, більшість книг з ваших списків. Чи можемо говорити про якісь невідповідності у висвітленні певних подій війни у ЗМІ та в книгах?

— Марина: Можемо говорити про різні акценти. ЗМІ постійно повідомляють про втрати та бідних нещасних бійців, яких «криють», убивають і яким заборонено стріляти у відповідь. З книжок же розумієш, хоч який би воїн був «голий-босий», але навіть у тому стані та хаосі, що існував у 2014-му, він вистояв. Навіть зміг просунутись уперед…

— Ганна: В ЗМІ немає того хорошого, що ставалося за роки війни. А його було чимало. Про це розповідають і самі військові у книжках.

— Який образ українського воїна-захисника вимальовується в книгах?

— Марина: Сильний однозначно… Образ героя, який, попри все, стоятиме до кінця. Який учиться на своїх помилках. Це викликає величезне захоплення…

— Чи є сучасна ветеранська література в Україні інформаційною зброєю?

— Марина: На жаль, цьому напрямку на державному рівні не приділяють належної уваги. Щоб книги діяли як зброя, має бути хоча б якесь бюджетне забезпечення розповсюдження такої літератури. Два роки тому у бібліотеці Конгресу США знайдено сепарські книжки про війну на Донбасі. Росія перша «потурбувалась», щоб вигідні їй книги були там представлені. Натомість українських немає. Безумовно література, особливо про війну, є частиною інформаційної політики держави. Але, судячи за станом справ у цій царині, можу сказати, що ця політика не те, що програна, її навіть не було…

— Ганна: Проблемою є і доступність книг для українського читача: не у всіх маленьких містечках є книгарні, у шкільних бібліотеках майже відсутні сучасні книги, інтернет-магазини електронних книг ще не достатньо популярні в Україні, через що зазнають збитковості.

— Якби ви дарували другові книгу про війну на Сході, яку б із прочитаних вибрали?

— Марина: Дарувала книгу Влада Якушева «Карателі». Після її прочитання точно зрозуміла, що вона сподобається другові, який у 2014 році був мобілізований. Попри те, що книга дуже велика, проковтнула її за 5 днів. Це безумовно одна з найкращих, в тому числі гумористичних книг.

— Ганна: Я б зупинилася на книзі Дмитра Степаненка «Фронтовий щоденник. Окопні історії». Вона теж із гумором і доволі позитивна. Але, насправді, дуже важко вибрати одну, бо в моєму списку улюблених — десь близько 20-ти…

Р.S. На питання, які б три книги про війну на Сході ви порекомендували б українським читачам, Ганна й Марина не змогли відповісти, адже, за їхніми словами, вибір нині достатньо широкий, і увагу заслуговують багато авторів. Саме тому на прохання АрміяІnform дослідниці склали списки найулюбленіших книг, з якими ви можете ознайомитись і, звісно, почати формувати власні списки.

 

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
MilitaryArt, Інтерв`ю