Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Цими днями виповнюється 5 років боям поблизу Дебальцевого. Тож АрміяInform розпочала публікацію низки матеріалів про ті події.
Бойові дії на Дебальцевському виступі
Передісторія
Квітень 2014 року був важким для України. Немов ракова пухлина, так звана новоросія проростала, випускаючи метастази на сході нашої держави. Дебальцеве — один з великих залізничних вузлів — захопили бойовики «ДНР». Місто перебувало під їхнім контролем до кінця липня, коли після звільнення Сєверодонецько-Лисичанської агломерації підрозділи АТО 24–26 липня одним кидком з боку Бахмута (Артемівська) взяли під контроль Дебальцеве з околицями.
ЗСУ діяли силами батальйонно-тактичної групи 25-ї бригади, посиленою дивізіоном артилерії 26-ї бригади, РСЗО 107-го і 27-го полків і підрозділами Нацгвардії чисельністю до 100 осіб. Загальна чисельність угруповання становила близько 600 людей. Також надавала підтримку армійська авіація — до ескадрильї вертольотів. Місто взяли під контроль без значних утрат. Утворився виступ, до якого завели сили сектору «С», достатні для виставлення блокпостів і вогневого контролю прилеглих районів. Вихід на Дебальцеве дав нашим військовим змогу контролювати основну трасу Донецьк — Луганськ. Позиції поблизу міста стали плацдармом для ведення вогню одразу по кількох напрямках.
Географія
Нагадуємо, що Дебальцеве — місто з населенням близько 25 000 осіб (до весни 2014 роки), розташоване на перетині трас Бахмут (Артемівськ) — Красний Луч і Луганськ — Донецьк та височини, що є регіональним вододілом. У його околицях беруть початок кілька річок, що течуть як в західному, так і східному напрямках. Передмістями проходить адміністративна межа між Луганською та Донецькою областями. Місто розташоване між Горлівсько-Єнакіївською та Стаханово-Алчевською агломераціями, оточене селами й селищами. Місцевість навколо здебільшого сільськогосподарська, заплави річок заболочені й укриті лісовими масивами. Залізнична станція «Дебальцеве» до початку військових дій — один з найбільших логістичних вузлів регіону.
Власне, виступ після організації оборони та виставляння блокпостів по лінії розподілу був розмірами близько 20 кілометрів завширшки та до 40 кілометрів завдовжки, витягнутий у південно-східному напрямку. На сході лінія поділу пройшла рубежем Попасна — Чорнухине — Нікішине, із заходу Дебальцевський виступ межував з передмістями Горлівки по лінії Світлодарськ — Вуглегірськ — Орлово-Іванівка.
З оперативної точки зору виступ мав дві чітко визначені зони, які умовно можна назвати Логвиновський коридор і Дебальцевський укріпрайон. Про те, яку роль відіграло таке розташування, ми ще докладно поговоримо в наступних публікаціях.
Логвиновський коридор — досить вузька ділянка місцевості шириною до десяти й довжиною близько вісімнадцяти кілометрів, розташована між селом Луганське й містом Дебальцеве. Коридор обмежений із заходу річкою Карапулька, а зі сходу річкою Скелева, по заплавах яких проходила фактична лінія поділу між силами АТО і сепаратистами. Обидві річки мають витоки в околицях Дебальцевого, їхні заплави заболочені й фактично непрохідні для бронетехніки. Техніка могла пересуватися по дамбах, які українські сили відразу взяли під вогневий контроль.
Приблизно в середині Логвиновського коридору на трасі, що з’єднує Бахмут і Дебальцеве, розташоване село Логвинове. Через своє положення (в семи кілометрах від Дебальцевого) цей населений пункт мав важливе значення, бо контроль над ним та околицями з боку противника міг забезпечити повне блокування Дебальцевського угруповання.
Дебальцевський укріпрайон — територія, контрольована силами АТО навколо міста Дебальцеве з радіусом від 16 до 20 кілометрів. Саме там до початку лютого були сконцентровані основні сили сектору «С». У місті дислокувався і штаб сектору.
Значення виступу в липні-грудні 2014 року
Дебальцевський виступ мав надважливе оперативне та політичне значення з початку серпня 2014-го. Передусім тому, що він розділяв дві контрольовані сепаратистами агломерації.
Улітку 2014 року, коли українські підрозділи вели бої поблизу Красного Луча, Міуса і Шахтарська, а також у прикордонній зоні, перекриття рокадної траси Луганськ — Донецьк украй ускладнювало сепаратистам перекидання сил, постачання Горлівки та Донецька.
Сформовані на плацдармі дві потужні артилерійські групи сил АТО могли прострілювати практично всю окуповану територію, що дозволяло надавати ефективну вогневу підтримку в будь-які райони активних бойових дій.
З точки зору політики Дебальцеве робило неможливим утворення на окупованих територіях єдиної «легітимної Новоросії». До кінця серпня 2014-го угруповання сектору «С» на Дебальцевському виступі налічувало до 2000 військовиків. Із плацдарму проводили дії з оточення Алчевсько-Стахановської агломерації на північному сході та Горлівсько-Єнакіївської на заході. Здійсненню цих планів завадило пряме російське вторгнення 24 серпня. У планах Кремля цей виступ був однією з основних цілей вторгнення регулярних російських сил.
Але 26 серпня російські військові ешелони, що розвантажувалися на станції «Чорнухине» — а угруповання сил РФ, за даними розвідки, налічувало до посиленого полку — вразила наша артилерія з виступу. Один ешелон був знищений, інший, не розвантажений, поспіхом повернувся у Росію. Тим самим плани росіян на захоплення Дебальцевського виступу влітку 2014-го зазнали краху.
Після 19 вересня і до лютого 2015 року бої місцевого значення, обстріли та артилерійські, танкові дуелі в районі Дебальцевського виступу не мали оперативного значення.
Восени 2014 року Дебальцевський виступ став школою для українських артилеристів. Відточували як індивідуальну майстерність наведення на ціль і маневрування, так і відпрацьовували ефективну систему управління артилерійським вогнем. Саме там уперше успішно застосовано сучасні контрбатарейні радари AN TPQ-36, поставлені в ЗСУ урядом США у межах військової допомоги. Ефективна робота артилерії дала змогу до січня 2015-го відбивати всі спроби ворога атакувати наші опорні пункти.
Сили АТО станом на січень 2015-го
Географія Дебальцевського виступу не дозволяла створити навколо міста глибоку ешелоновану оборону. Дистанція від лінії опорних пунктів до міської межі в західному і східному напрямку становила менше ніж 10 кілометрів. Ширина між флангами виступу в Логвиновському коридорі місцями становила близько 12 кілометрів, що дозволяло противнику вести вогонь з РСЗВ і артилерії на всю глибину бойових порядків. До початку активної контрбатарейної боротьби практично всі позиції сил АТО перебували під загрозою обстрілу.
За інформацією, опублікованою Генеральним штабом ЗСУ, станом на 28 січня 2015 року на Дебальцевському виступі й прилеглих рубежах дислокувалося близько 4700 військовослужбовців ЗСУ, від Нацгвардії МВС і СБУ — близько 500 осіб. Угруповання мало 50 танків, 40 одиниць різних артилерійських систем, 15 одиниць РСЗВ. Підрозділи ЗСУ утримували 23 блокпости, 37 опорних пунктів на лінії поділу та обороняли 4 об’єкти. Підрозділи Нацгвардії забезпечували пропускний режим на внутрішніх блокпостах. Підрозділи МВС несли відповідальність за 14 блокпостів. Артилерія плацдарму складалася з бригадної артилерійської групи 128-ї Мукачівської гірсько-піхотної бригади, мінометних підрозділів піхотних батальйонів, артилерії сектору та артилерії підпорядкування командування АТО.
Безпосереднє керівництво силами АТО в районі Дебальцевого здійснював на ротаційній основі керівник сектору «С» полковник Віктор Таран. Керівником штабу АТО в цей період був генерал Сергій Попко, посаду начальника штабу АТО обіймав генерал Олександр Сирський.
Угруповання було розтягнуте на фронті протяжністю близько 90 км, наявність сил не дозволяла забезпечити щільність опорних пунктів, достатню для вибудовування суцільної лінії оборони. До завершення бойових дій у районі Донецького аеропорту Дебальцевський напрямок був другорядним і на його комплектування просто бракувало ресурсів.
Генерал-майор Віктор Назаров, начальник штабу АТО в 2014 році згадує:
«Нам у той час „рекомендували“ відійти за лінію Світлодарського водосховища і там закріпитися. Начебто все чудово: позаду Бахмут, попереду водна перешкода. Ми пояснюємо, якщо це зробимо, то розв’яжемо руки противнику. Як це все сприймалося на стратегічному та оперативному рівні? Дебальцеве — це плацдарм. Якщо є плацдарм, то противник буде прагнути його ліквідувати. За його існування він ніколи не зможе створити потужне угруповання, робити оперативний маневр. У нас внутрішній радіус, а противнику, щоб стримувати зовнішній радіус, потрібно набагато більше сил і засобів. Якщо прибрати плацдарм, то фронт скоротиться з 90 км до 10-ти. Якщо піти назустріч „побажанням“ і сказати „добре, залишмо його“ — що далі? Ось ми відійшли, нехай безкровно (хоч усе одно будуть втрати, обстріли, втрати матеріальних засобів), противник одразу ж отримає можливість перекидання сил і засобів, зможе істотно зменшити ті сили, які задіяні на плацдарм».
Дебальцеве було для сепаратистів справжньою кісткою в горлі.
Олександр Сурков, спеціально для АрміяInform
