Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
У березні 2015 року волонтерка Тетяна Редискіна розмістила на своїй сторінці в Facebook допис, у якому просила небайдужих людей підтримати броварчанку Ірину Хрипко, чоловік якої, Аркадій Голуб, в останній день січня загинув неподалік Дебальцевого. «Ірина залишилася з семирічною дочкою й чекає на народження ще однієї дитини», ‒ написала мені у «приват» волонтерка.
Змонтовані Аркадієм дитячі майданчики є навіть в окупованому Донецьку
За кілька днів у Броварах біля дитячого ігрового майданчику, який тіснився серед сірих багатоповерхівок, ми й зустрілися з Іриною Хрипко. Привітна жінка з відкритим поглядом із перших хвилин розмови випромінювала силу духу і жіночу мужність, яка робила її сильною попри гіркоту втрати коханого. Про горе, яке її спіткало, говорила лише чорна хустка.
‒ Сльози вже всі виплакала, а горю кланятися не збираюся, адже треба діточок ростити, ‒ проронила тоді Ірина.
Кілька років перед війною Аркадій Голуб працював на фірмі, яка виготовляла конструкції для дитячих майданчиків. Яскраві, різнокольорові ‒ їх можна побачити у багатьох подвір’ях великих та малих міст.
‒ Ми з ним об’їздили пів України, виконуючи замовлення комунальних організацій від Львова до Харкова, ‒ розповів колишній колега Аркадія Олег Попов. — Змонтовані нами майданчики є навіть в окупованому Донецьку. Аркадій був легкий на підйом і ніколи не відмовлявся від відряджень. Чимало разів їздив на завдання і замість хворих товаришів по роботі. І треба було бачити, якою радістю світилися очі Аркадія, коли він спостерігав, як встановлений ним дитячий майданчик жваво заповнювався дітлахами!
— Крім вчасно виконаного монтажу, для Голуба була головною безпечність всіх локацій майданчику, ‒ пригадує начальник виробництва Руслан Жежера. ‒ Він кілька разів міг перевіряти всі змонтовані конструкції, перш ніж подати акт виконаних робіт замовнику на підпис. Прискіпливий був, усе робив якісно, наче для власної дитини.
Коли ж Аркадій у квітні 2014-го приніс повістку та сказав керівництву і колегам, що мусить їхати на війну, всі зрозуміли: Голуб не шукатиме шляхів уникнення мобілізації. Його рішучість і патріотизм добре знали у колективі. Залишивши вдома вагітну дружину з донечкою Настею, Аркадій поповнив лави тільки-но створеного 25-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь». До його складу увійшли тоді не лише мешканці Києва і області, а й патріоти з всієї України. Були добровольці й з Криму та Донбасу.
Міць та надійність «Броні»
— Хоча Аркадій був за мене старший на років десять з гаком, ми одразу знайшли спільну мову і здружились буквально в перший день його перебування в батальйоні, ‒ пригадує колишній боєць «Київської Русі» Сергій Ярмак. — Підкупали його доброзичливість, відкритість і невичерпне почуття гумору. Аркадій був веселим другом і знав безліч анекдотів на будь-яку тему.
Після двох місяців підготовки і злагодження в навчальному центрі на Чернігівщині батальйон із 20 серпня утримував позиції на передовій АТО у секторі «С» у Дебальцевому. Голуба призначили старшим розрахунку автоматичного гранатомета.
‒ Свій гранатомет він ласкаво називав «Абрамчик» і після кожного бойового завдання його ретельно обслуговував, ‒ ділиться спогадами Сергій Ярмак. — Взагалі він дуже любив техніку і наче із землі виростав там, де потрібна була допомога в ремонті двигуна чи ходової автомобіля.
‒ А ще дуже жалкував, що в батальйоні немає хоча б одного танка,‒ додає ветеран Олександр Калініченко. ‒ Строкову він служив у танковій частині, за що в «Київській Русі» й отримав позивний «Броня». І ця міць та надійність Аркадія відчувалась в усьому, за щоб той не брався.
Саме того надійного і сильного плеча тоді так бракувало дружині Ірині з Настусею. Де саме воює чоловік, жінка не знала. За її словами, Аркадій ніколи не розповідав про фронтові будні: не хотів, щоб хвилювалася.
‒ Зв’язок, звісно, у нас був, ‒ говорить Ірина. — Один-два дзвінки на день — ввечері або на ранок. Та багато не говорив: «Живий, здоровий. Цілуй донечку. До побачення». А я за цими словами розуміла, що зайвого ніколи не скаже, аби я не переживала за нього.
На початку грудня Голуб зазнав поранення і після лікування в кількох госпіталях проходив реабілітацію в Ірпені. Тоді сім`я з Аркадієм бачилася востаннє.
‒ Кажуть, що війна робить чоловіків грубими, брутальними, нервовими, проте в Аркадія все було навпаки, ‒ зізнається Ірина Хрипко. — Він знаходив для мене купу ніжних слів: називав сонечком, кицею, коханою, рідненькою, милою, наче забув моє ім’я. А за день до від’їзду в район АТО обійняв мене і каже: «О, я нашого Арсенчика за ніжку вхопив!» Дуже хотів, щоби народився хлопчик…
Маючи певні наслідки поранення, Аркадій Голуб міг і не їхати на фронт. Достатньо було піти до лікарні й отримати відповідну довідку. Рідні, близькі та знайомі вмовляли його лишитись удома, благала не їхати на «проклятущу війну» і теща Тетяна Миколаївна. «А дітей наших хто буде захищати?», ‒ був єдиний аргумент Аркадія у відповідь.
Бандит цинічно брехав у трубку, що Аркадій хотів на танку задавити дітей
Після повернення у січні 2015-го з ротації, 25-й батальйон зайняв позиції на Дебальцевському виступі поблизу Вуглегірська, в районі Рідкодуба, Нікішино, Кам’янки, на «Дебальцевському хресті».
‒ Наприкінці січня наш підрозділ мав звільнити від терористів селище Рідкодуб, ‒ розповідає Сергій Ярмак. — Але переважаючі сили ворога нам не дали це зробити. У бою Аркадій зазнав поранення в ногу. Було ще кілька поранених, яких нам наказали розмістити в десантному відсіку БМП.
Під час евакуації у бік перехрестя «Балу» колона потрапила в засідку, і ворожий снаряд пробив «беху»… Бійці залишили машину і намагалися обминути ворожі постріли через придорожні посадки. Відходити довелось під шаленим вогнем.
‒ Я йшов попереду, шукаючи очима вільні від розтяжок ділянки, ‒ під час розповіді голос Сергія Ярмака і нині тремтить. ‒ Раптом почув автоматну чергу, потім зойк. Озирнувся і побачив, як скошений кулями впав Аркадій, а за ним ще один побратим…
— 28 січня зателефонувала Аркадію, але почула: «абонент поза зоною», — згадує Ірина Хрипко. — Не надала цьому особливого значення, бо знала, що на фронті буває не до телефонних розмов. А 31-го числа з його номера подзвонили чужі люди. Незнайомий голос повідомив, що володар телефона вбитий під час спроби задавити танком дітей, і щоб я очікувала на повідомлення про «вантаж 200».
Схожа розмова убивць Аркадія відбулась і з Сергієм Ярмаком, який кілька разів набирав номер друга.
‒ Терористи цинічно брехали, що Аркадія убили, коли намагався танком наїхати на дітей, ‒ розповідає Ярмак. — Вони і гадки не мали, що я знаю правду…
Після трагічної звістки Ірина Хрипко оббивала пороги різних інстанцій, аби дізнатися бодай що про чоловіка, адже в його смерть вона не хотіла вірити. Та чиновники усіх рівнів лиш розводили руками — офіційних відомостей немає.
‒ До останнього думала, що Аркадій у полоні, ‒ говорить Ірина. — Але коли майже за місяць від дня загибелі привезли таки його тіло, всі здогадки відпали. По крихтах довелось збирати відомості від побратимів Аркадія про його останні дні й миттєвості життя. В одному не було сумнівів: він загинув, не зрадивши собі й рідній землі.
Аркадій приходить до дружини у снах: то картоплю смажить, то чаює разом із нею на кухні. За словами жінки, найважчим було пояснити маленькій Настусі, що тата немає, що він ніколи не зможе підкинути її руками догори й пригорнути до грудей.
‒ У день поховання Аркадія Настя запитала, чи може вона, коли вийде з під’їзду, віддати татові малюнок, який довго малювала для нього, ‒ пригадує Ірина. — Я промовчала, а вона, бідненька, не могла навіть збагнути, що тата немає. І вже на цвинтарі на малюнку вона написала «Тато, прощай»…
Виховуючи донечок, знаходжу сили жити
24 квітня 2015 року в пологовому будинку Броварів на світ з’явилася маленька Альбінка Голуб. Постало питання: як зробити так, щоб це свято було не лише однієї родини? Були дзвінки в мерію Броварів, до побратимів Аркадія з 25-го батальйону, волонтерів ‒ ніхто не відмовив. Приїхали до пологового будинку в день виписки щасливої матері з немовлям і народний артист України актор Володимир Талашко, заслужена артистка України співачка Ірина Сказіна. Було безліч подарунків, неприкритих сліз радощів, теплих слів побажань і, звичайно, хвилювання самої Ірини.
‒ Для нас справа честі забезпечити родину полеглого нашого земляка житловою площею, ‒ сказав тоді в інтерв’ю міський голова Броварів Ігор Сапожко.
І ось минуло п’ять років, як немає Аркадія Голуба. Ми п’ємо каву з Іриною в невеличкому броварському кафе. Пригорнувшись до матері, сидить і хитро посміхається очками-вугликами незнайомому дядькові маленька кучерява білявка Альбінка. Бачив Аркадія лише на фото, але схожість з батьком вразила. Жінка неспішно розповідає, як живеться їй з дочками.
‒ Найважче усвідомлювати втрату і загоювати душевну рану, ‒ говорить Ірина. — До чого б не доторкнулася, спогади вертають в минуле, коли був живий мій Голуб. Бувають, звісно, труднощі, але я тоді згадую чоловіка і розповіді друзів про те, як він боронив землю, про його останній бій. Відтепер маю виховувати дівчат за себе й за Аркадія. У своєму імені вони мають на початку ту ж літеру «А», як їхній батько. І я мушу зробити все, щоб він повторився в їхньому характері, — були сильними, щедрими, правдивими і справедливими. Сили жити без Аркадія я знаходжу саме виховуючи донечок.
За словами жінки, не забувають про родину і побратими чоловіка, телефонують, цікавляться, чим можуть допомогти. Для Анастасії та інших дітей бійців батальйону влаштували поїздку до Парижа, а минулого літа — на відпочинок у Закарпаття.
‒ Торік побратими Аркадія запросили нас із Альбінкою і на відкриття «Музею неоголошеної війни 25 батальйону» в спортивно-стрілецькому комплексі «Сапсан-Спорт», ‒ розповіла Ірина. — Є там матеріали і про нашого батька.
До речі, на Анастасію звернули увагу тренери зі спортивної стрільби. Дівчина демонструє в стрілецькому комплексі непогані результати і в неї є перспективи в майбутньому стати хорошою спортсменкою.
‒ Додержав слова і міський голова Ігор Васильович Сапожко, ‒ радісно повідомила Ірина. — Влада міста надала нам комфортну двокімнатну квартиру в новобудові.
Указом Президента України від 25 грудня 2015 року Аркадія Голуба нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). А ще на вході до будівлі школи № 3 у Броварах, де навчався Аркадій, встановлено меморіальну дошку на його честь. Іменем земляка назвали броварчани і одну з вулиць райцентру. А киянка Наталя Індульська з гордістю подолала відстань щорічного пробігу «Біжу за Героя» з іменем Аркадія Голуба.
Зустріч і спілкування з Іриною Храпко та її доньками залишила не лише приємні враження про родину героя, а й дозволила зробити оптимістичний висновок, що в Броварах увічнення пам’яті про загиблих в російсько-українській війні відбувається по-людськи, без показухи і набридлого чиновницького піару.
