«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Узимку 2015-го під Авдіївкою часто-густо точилися баталії не менш запеклі, ніж на Донецькому летовищі
Логіку східного напасника іноді, кажучи м`яко, збагнути вкрай важко. Ну як, скажімо, второпати, чому чи не третину так званої 1-ї Слов’янської бригади ДНР становили кадирівці-чеченці? Так, воювати цих «слов`ян» навчають у горах змалку. І Кремлю вони ой як вигідні… як гарматне м`ясо. Але як таке вписати у поняття «руський мір»? Бо ж убивають ті джигіти не кровожерів із африканських нетрів!
Утім, «братській» маячні протиставити нам є що. Згадаймо, приміром, як наші «кіборги» на Донецькому летовищі клали отих несподіваних «родичів», мов снопи. Або – як вщент громили їх між Авдіївкою й Донецьком українські десантники пліч-о-пліч із загоном Повітряних Сил ЗСУ «Дика качка». Цей підрозділ утримував стратегічно важливі позиції під кодовою назвою «Зеніт» поблизу шахти «Бутівка».
Бували у «качок» дні, коли на «Зеніт» прилітало кількасот мінометних, артилерійських і реактивних мін та снарядів. Кількість безперервних обстрілів зі стрілецької зброї або гранатометів там взагалі ніхто не рахував. Проте головний свій бій «качки» разом із приданими десантниками прийняли одразу після останніх боїв за ДАП.
Бували дні, коли на «Зеніт» прилітало кількасот мінометних, артилерійських і реактивних мін та снарядів
У ніч із 17 на 18 січня до «Дикої качки», яка налічувала трохи більше сотні бійців, із боєм пробився посилений підрозділ 95-ї десантної бригади. При цьому 15 десантників зазнали поранень. Особовий склад обох підрозділів евакуював поранених та одразу почав організовувати кругову оборону. Як виявилося потім – недаремно.
Уранці 22-го січня з боку селища Спартак до «Зеніту» абсолютно відкрито двома частинами попрямувала колона бойової техніки. Броню її та однострої десанту на бортах прикрашала українська символіка. Взаємодія між нашими підрозділами після виходу «кіборгів» із ДАПу, так би мовити, кульгала. Тож хтось із командирів та спостерігачів прийняв колону за свою. В ефірі пролунав наказ колону не чіпати. І під час проходження її першої частини повз «Зеніт» деякі наші бійці навіть вітали десант на броні, а ті махали їм у відповідь руками.
Першими похопилися офіцери 95-ї. Чотири дні тому вони брали участь у невдалому штурмі Спартака. А тут – саме з його боку на слабо прикриту Авдіївку суне важка техніка із гарматами на причепах! Отже, колона – ворожа. І другу її частину «Зеніт» зустрів кинджальним прицільним вогнем. Найцікавіше, що бойовики були абсолютно впевнені в тім, що після виходу із ДАПу «деморалізовані укри» купляться на їхню витівку з маскуванням та здадуть їм місто без бою. Тому раптова й потужна вогнева атака стала для них громом серед ясного неба!
Десантник сержант Олександр розповідає про події так.
Бойовики резонно вирішили, що на відкритому просторі їх перестріляють, як зайців. Тому покинули колісну техніку на дорозі й пішли на «Зеніт» в атаку
«На чистому полі з’явилась колона техніки. Ми спочатку не знали, що то за явище, подумали – наші відходять з боку аеропорту. Першими в колоні йшли 7 танків, за ними вантажівки із причепленими гарматами Д-30. А за ними – ще 2 танки та БМП. Командир кілька хвилин з’ясовував у ефірі, хто це так привільно розгулює у нас перед носом. А потім нам віддали наказ бити ворога з усіх стволів».
Зав`язався сумбурний бій. Із обох сторін запрацювала артилерія. Але бойовики резонно вирішили, що на відкритому просторі їх перестріляють, як зайців. Тому покинули колісну техніку на дорозі й пішли на «Зеніт» в атаку.
Молодший сержант із «Дикої качки» Дмитро Яновський досі вважає 22 січня найважчим днем свого життя.
– Восени, – розповідає він, – коли по нас прилітало десь по пів сотні попадань снарядів на позиції за добу, ми думали, що це забагато. Але після Різдва вели рахунок вже на сотні розривів тільки в межах району оборони. 22-го, після масованого обстрілу із «Градів» та артилерії великих калібрів, майже приречені на повне знищення, бойовики пішли на нас в атаку бронею та пішим порядком. Вдарили по них – команду на вогонь отримали по рації від командира загону полковника Олександра Туринського. А знищувати їх «по-дорослому» почали вже на наших позиціях, на які вони з безвиході прорвалися і вже квапливо окопувались.
«Після бою ми зібрали 10 тіл бойовиків тільки на наших позиціях»
Бойовики розгорнули проти нас бронетанкову групу з піхотою, вивели на пряму наводку «Рапіри», які везли на причепах. Це був бій «у лобову». Розпочався він приблизно о 11-й ранку і тривав понад 7 годин. «Качки» спалили два ворожі танки, 3 бронетранспортери, 4 бойові бронемашини й вісім вантажівок. До речі, найприємнішим трофеєм для всіх стали чотири гармати «Рапіра» з боєзапасом. Одну з них хлопці налагодили й застосовували в обороні. А 1 лютого спалили з неї ворожий БТР. Так десантура вела рахунок перемог.
Яновський упродовж бою був із товаришем з 95-ї аеромобільної бригади на посту «Тернопіль». Десантники якраз поділились із побратимами трофейним великокаліберним кулеметом – то був вчасний «подарунок». Хлопці вели вогонь по ворогу з двох кулеметів, іноді – по далеких цілях – зі снайперської гвинтівки. Один споряджав патронами стрічки і магазини, другий – стріляв.
Загальні втрати бойовиків становили близько 60 загиблих і 12 полонених
– Дмитре, – запитую, – ти свої влучання бачив?
– Важко не побачити, як вороги падають від моїх черг, вони ж бо наближались до окопів метрів на 100. Деякі проривалися ще ближче. Після бою ми зібрали 10 тіл бойовиків тільки на наших позиціях. Ще 40 з гаком тіл джигітів витягли з ближніх полів. У мене є відеозаписи (див. нижче). Загиблих за домовленістю з тією стороною 95-ка обміняла на тіла «кіборгів».
Десантники і «кіборги», до речі, у Дмитра – тема особлива. Він ніколи не забуде, як десантура по радіозв`язку виходила на «Диких качок» із проханням вести вогонь з танків по їхніх власних позиціях у терміналі на летовищі. А водночас викликали вогонь артилерії вищого підпорядкування знову ж таки на себе. Ще й покрикували в ефірі – бийте по наших корегуваннях, у полон до «кадирівців» не підемо!
Стосунки навіть з офіцерами були, як із ріднею, але без усякого панібратства – окопи рили стоячи поряд і полковники, і рядові
За 2-3 дні «качки», а за ними і десантники 95-ї полонили кількох бойовиків, які підтвердили, що проти них билися переважно «діти чужих гір». Загальні ж втрати ворога того дня становили близько 60 загиблих та 12 полонених.
– Люди на війні геть інші, – ділиться зі мною молодший сержант, – для мене «Дика качка» стала другою великою родиною. Стосунки навіть з офіцерами були, як із ріднею, але без усякого панібратства – окопи рили стоячи поряд і полковники, і рядові. Командири, перевіряючи пости, завжди приносили щось смачне поїсти і самі з нами їли з одного казана, ділилися останнім. Війна нікого не робить рівними, але вона невідворотно виявляє в людях або найкраще, або ж навпаки…
