Підписання нових мотиваційних контрактів дає можливість отримати чіткі терміни служби з подальшою гарантованою відстрочкою від мобілізації. Процедура переходу на новий контракт спрощена…
Нині важко уявити наступ чи оборону без застосування давнього озброєння солдата. Перша зброя масового враження, «кишенькова артилерія», ручні гранати, швидко завоювали популярність в арміях світу. Першими в Європі ручні гранати використали іспанська й австрійська армії у сімнадцятому столітті. В 1667 році в Англії створено відбірні частини піхоти та кавалерії, озброєні ручними гранатами — гренадами, від яких вони й отримали свою назву гренадери. У часи Першої світової гренадери робили проходи у дротяних загорожах, а потім закидали гранатами окопи, після чого швидко їх захоплювали.
З розвитком технологій і появою нових видів зброї на полі бою стали створювати нові зразки ручних гранат. Їхні конструкції прості й ефективні. На їхній основі розроблено оборонні, наступальні, протитанкові, димові, газові, сигнальні, світло-шумові, травматичні, спеціальні гранати. Але конструкторська думка не стоїть на місці, у світі продовжують створювати нові види цього озброєння.
SHGR 07
У Швеції після 10 років, витрачених на розроблення й іспити, створено гранату нового покоління — SHGR 07, яка з 2013-го почала масово надходити на озброєння армії. Її особливість у тім, що після падіння на землю з допомогою піротехнічного заряду вона здатна стрибати вгору на висоту у 2 метри, після чого вибухає. Завдяки спеціальній орієнтації гранати розліт осколків здійснюється конусом униз у радіусі 5 метрів. Створюється надзвичайно висока концентрація осколків у зоні враження, здатних пробивати стандартні піхотні кевларові бронежилети.
Водночас розліт осколків убік становить не більше ніж 2 % на відстань у 10 метрів, що дає змогу уникнути враження своєї піхоти. Виробництво шведської гранати не потребує значних фінансових витрат, вартість її відносно невелика. У гранаті не використовують складні електронні підривачі, весь ефект досягнуто завдяки використанню піротехнічного заряду й оригінальним конструкторським рішенням.
МИБ «Вкладыш»
У 2007 році в РФ прийняли на озброєння протипіхотну міну-гранату МИБ «Вкладыш». Її можуть застосовувати як осколкову міну кругового ураження натяжної дії і як звичайну ручну гранату. У разі використання виробу в режимі «граната» час уповільнення підриву становить 3–5 секунд, у режимі «міна» виріб встановлюється на підпружинені лапки у вертикальне положення на ґрунт. Якорі датчиків гранати розкидаються увсебіч на відстань у 10 метрів. Можливість установлення мін засобами механізації не передбачено.
РГТ- 27С
В Україні після початку збройного конфлікту з РФ у 2016 році створено термобаричну ручну гранату РГТ-27С з циліндричним і РГТ-27С2 з прямокутним корпусами. Під час її вибуху виникає ударна хвиля та вогняна хмара об’ємом 13 м3. Температура горіння термобаричної суміші сягає 3000о С.
Під час випробувань виявилося, що граната не тільки є ефективною зброєю у приміщеннях, а й може використовуватись як засіб розмінування на місцевості.
