Серед нових контрактників — молодий військовий, який нещодавно відслужив за умовами «Контракту 18‒24» і тепер уклав шестимісячний піхотно-штурмовий контракт. Про…
Нині важко уявити наступ чи оборону без застосування давнього озброєння солдата. Перша зброя масового враження, «кишенькова артилерія», ручні гранати, швидко завоювали популярність в арміях світу. Першими в Європі ручні гранати використали іспанська й австрійська армії у сімнадцятому столітті. В 1667 році в Англії створено відбірні частини піхоти та кавалерії, озброєні ручними гранатами — гренадами, від яких вони й отримали свою назву гренадери. У часи Першої світової гренадери робили проходи у дротяних загорожах, а потім закидали гранатами окопи, після чого швидко їх захоплювали.
З розвитком технологій і появою нових видів зброї на полі бою стали створювати нові зразки ручних гранат. Їхні конструкції прості й ефективні. На їхній основі розроблено оборонні, наступальні, протитанкові, димові, газові, сигнальні, світло-шумові, травматичні, спеціальні гранати. Але конструкторська думка не стоїть на місці, у світі продовжують створювати нові види цього озброєння.
SHGR 07
У Швеції після 10 років, витрачених на розроблення й іспити, створено гранату нового покоління — SHGR 07, яка з 2013-го почала масово надходити на озброєння армії. Її особливість у тім, що після падіння на землю з допомогою піротехнічного заряду вона здатна стрибати вгору на висоту у 2 метри, після чого вибухає. Завдяки спеціальній орієнтації гранати розліт осколків здійснюється конусом униз у радіусі 5 метрів. Створюється надзвичайно висока концентрація осколків у зоні враження, здатних пробивати стандартні піхотні кевларові бронежилети.
Водночас розліт осколків убік становить не більше ніж 2 % на відстань у 10 метрів, що дає змогу уникнути враження своєї піхоти. Виробництво шведської гранати не потребує значних фінансових витрат, вартість її відносно невелика. У гранаті не використовують складні електронні підривачі, весь ефект досягнуто завдяки використанню піротехнічного заряду й оригінальним конструкторським рішенням.
МИБ «Вкладыш»
У 2007 році в РФ прийняли на озброєння протипіхотну міну-гранату МИБ «Вкладыш». Її можуть застосовувати як осколкову міну кругового ураження натяжної дії і як звичайну ручну гранату. У разі використання виробу в режимі «граната» час уповільнення підриву становить 3–5 секунд, у режимі «міна» виріб встановлюється на підпружинені лапки у вертикальне положення на ґрунт. Якорі датчиків гранати розкидаються увсебіч на відстань у 10 метрів. Можливість установлення мін засобами механізації не передбачено.
РГТ- 27С
В Україні після початку збройного конфлікту з РФ у 2016 році створено термобаричну ручну гранату РГТ-27С з циліндричним і РГТ-27С2 з прямокутним корпусами. Під час її вибуху виникає ударна хвиля та вогняна хмара об’ємом 13 м3. Температура горіння термобаричної суміші сягає 3000о С.
Під час випробувань виявилося, що граната не тільки є ефективною зброєю у приміщеннях, а й може використовуватись як засіб розмінування на місцевості.
