Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
(Продовження. Читайте також: Відбір на межі тортур. Скаути Селуса
Їх боялись, поважали, у них вчились інші спецпризначенці. Скаути Селуса)
За 7 років існування Скаути Селуса знищили 70% усіх повстанців, які намагалися сіяти смуту та хаос у Південній Родезії, і при цьому втратили за цей час до 40 бійців. За період існування у спецпідрозділі вдалося послужити 1600 загартованим бійцям. Скаути стали грізним і ефективним знаряддям війни.
Скаутам протистояли дві армії повстанців. СРСР підтримував ЗІПРА (Народно-революційну армію), лідер якої Мкабуко Нкомо був представником племені матабеле, другу армію ЗАНЛА (Народно-визвольна армія) очолював майбутній президент Зімбабве Роберт Мугабе, виходець з племені шона, якого підтримував Китай.
Матабеле свого часу відкололися від войовничого племені зулу, які існували в основному за рахунок розбійних нападав на сусідні племена маніка й шона. Матабеле вважали шона рабами: «псами, які пожирають землю», оскільки Шона поступались войовничістю і не могли дати достойну відсіч, звідси висновок, що вони нінащо не здатні, крім, як бути носіями, пастухами й слугами воїнів. У племені матабеле молодого хлопця не вважали чоловіком доти, поки він не скупав у крові ворога або полоненого свого списа. Обидві армії ворогували, але перед лицем сильного противника, яким була родезійська армія, змушено утворили між собою союз. Кадри для Роберта Мугабе готували у спецтаборах у Китаї за допомогою інструкторів із загонів спеціальних підрозділів Північної Кореї.
Чімуренга – війна проти білих
Обидві армії заявили, що в Родезії розпочалась Чімуренга (визвольна війна проти білого населення). Після чого з території Мозамбіку, Ботсвани і Замбії розпочалися напади на ферми й прикордонні селища. Жертвами нападів передусім ставали звичайні фермери, скотарі, священники, лікарі, літні люди, діти та жінки, зокрема і місцеве темношкіре населення.
Для боротьби з повстанцями створили спецпідрозділ Скаути Селуса, який почав діяти у 1974 році. Із трьох загонів виокремили групи від 10 до 30 чоловік із яких формували псевдо-терористичні загони. Скаути почали діяти в районі Машоналенда, де проживали шона й активно діяли угрупування ЗАНЛА. Крім чорношкірих скаутів, у загонах були білі, які вміло маскувалися під чорних. Такі групи направляли на довгі тижні у буш, де ті відслідковували і знищували противника. Попри чисельну перевагу противника, скаути нападали на бази й знищували їх. Дуже часто чорношкірий скаут «записувався» у ряди повстанців, а потім таємно передавав необхідні відомості колегам, які переховувались неподалік. Потім спецпідрозділ зненацька наносив нищівний удар. Якщо табір був сильно укріплений, скаут проводив побратимів під виглядом товаришів. У час «Ч» раптово розпочиналась атака, в результаті якої знищували максимальну кількість повстанців. Захоплювали зброю, військове майно та документацію, цікаву для родезійської розвідки. Так, проведення звичайної армійської операції зі знищення такого табору потребувало багато часу, сил і засобів. Коли на марші скаути натикалися на повстанців, щоб не викликати підозр, вони приєднувались до нього, навіть імітували напади на фермерів і військові гарнізони. Інколи темношкірі скаути потрапляли в розташування повстанців, імітуючи конвоювання білих полонених (теж скаутів), після чого разом із «полоненими» знищували табір.
Операція «Єланд»
Найвідоміша операція скаутів здійснена у серпні 1976-го. 84 скаута на 10 вантажівках «Унімог», озброєних кулеметами і 20-мм автоматичними гарматами та чотирьох бронемашинах «Ферет», замаскованих під машини ЗАНЛА та ФРЕЛІМО, прибули у табір повстанців ЗАНЛА в Пунгве (за 100 кілометрів від родезійського кордону) на березі річки Ньядзонья. У декількох кілометрах від табору залишили загін прикриття – 12 бійців на трьох «Унімогах».
Прибуття колони розрахували так, що в цей час на плацу табору перебували всі повстанці. На базі налічувалось понад 3 тис. бійців. Побачивши колону, вони впустили її й почали радісно вітати «поповнення». Бронеавтомобілі одразу під’їхали до річки Ньядзонья, а «Унімоги» рушили на плац, де в особового складу майже не було зброї. Один скаут на португальській мові через мегафон звернувся до повстанців та заявив, що він важливий чин у ФРЕЛІМО і вимагає підійти до машин офіцерам ЗАНЛА. Повстанці ніяк не відреагували, скаути звернулися на мові шона, але знову безуспішно.
Біля машин танцювали й викрикували лозунги. Один із повстанців розгледів блакитні очі одного зі скаутів і з криком «Білі!» намагався вирватись з натовпу. Недовго чекаючи, командир скаутів капітан Варракер дав команду на відкриття вогню. Стріляли впритул, повстанці гинули один за одним. Від трасуючих куль загорілися солом’яні дахи казарм. Натовп почав втікати до річки, але там їх зустріли вогнем бронеавтомобілі. За 15 хвилин розгром закінчили, і скаути почали зачистку. В полон потрапило 15 повстанців та трофеї – кілька тон документації. Серед скаутів втрат не було.
Пізніше командування ЗАНЛА визнало втрати – 1028 чоловік убитими, 319 пораненими, 1000 зниклими безвісти. Як потім установили, зникла тисяча бійців дісталася Ньядзонья і втопилася в річці при спробі її подолати.
Скаути Селуса здійснили не одну ефективну спецоперацію, які нагадували ходіння краєм леза. Не все залежало тільки від них. У грудні 1979-го загін скаутів із 42 бійців десантували в районі Мборомба в Замбії, де розташувався табір ЗІПРА. Там утримували 120 військовополонених родезійців. Скаути знищили 18 охоронців та 6 захопили в полон. Але в результаті помилки розвідки вдалося звільнити тільки 32 полонених, оскільки інші перебували за межами табору на польових роботах. Увечері полонених й захоплені документи авіацією переправили в Родезію.
Історія Скаутів Селуса, їхніх рівень підготовки і результативність операцій робить цей спецпідрозділ унікальним серед подібних у світі. Вони здатні були діяти як групами, так і поодинці, переодягалися у форму противника, володіли його мовою, знали звичаї, вміли танцювати та співати пісні тих, кого потім знищували, а найголовніше – дуже впевнено почувалися на території ворога.
