Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Російсько-українська війна на сході нашої країни стала однією із найтриваліших у Європі з часів Другої світової. Раніше найдовшим вважався конфлікт у Боснії та Герцеговині у 1992-1995 роках. Напередодні нового 2020 року лунають різні прогнози щодо майбутнього Донбасу. Одні кажуть, що конфлікт буде «замороженим». Хтось вірить у сталий мир. Інші вважають, що у стані війни і нестабільності тимчасово окуповані Росією території українського сходу перебуватимуть ще довго.
Про соціологічні та політичні процеси в гібридній війні, подальші плани Росії та можливі ризики для України нашим кореспондентам розповів відомий український політолог Олексій Полтораков.
За соціологією тоталітарних систем, окупована територія Донбасу – це велика суцільна в’язниця
– Сьогодні соціологія є інструментом впливу у сучасних військових конфліктах, зокрема в гібридній агресії Російської Федерації. Розкажіть про використання цього інструмента щодо України…
– Дуже чітким соціологічним компонентом гібридної війни став так званий референдум у Криму навесні 2014 року, коли начебто 98 % населення півострова проголосували за «незалежність». Росія його досить вдало й активно використала проти України. Свого часу вона прагнула відпрацювати цю технологію проти Грузії в Абхазії та Осетії. Проте, зважаючи на специфіку соціальної, демографічної та медіа-ситуації на тих територіях, в агресора не склалося. Нині Російська Федерація використовує кримські методи на тимчасово окупованих територіях Донбасу.
– Який прогноз можете дати щодо ситуації на сході України в контексті ймовірних виборів і об’єктивності зібраних соціологічних даних?
– По-перше, соціальні дослідження на Донбасі є необ’єктивними. По-друге, будь-які вибори – теж необ’єктивні. Однак, вони можуть претендувати на чесність у разі дотримання суворих стандартів і процедур, починаючи з виборчих бюлетенів, закінчуючи даними екзит-полів. Один із цікавих показників чесного волевиявлення – співвідношення голосування на відкритих дільницях і закритих: тобто в лікарнях, військових частинах, місцях ув’язнення. Якщо вони збігаються, можна говорити про об’єктивність. Нині, відповідно до соціології тоталітарних систем, уся окупована територія Луганщини й Донеччини – це велика суцільна в’язниця. Тому кількісні соціологічні опитування там важко провести. Можна говорити лише про певні зрізи громадської думки в окремих неполітичних параметрах.
Псевдосоціологи – нова технологія впливу на громадську думку
– Пане Олексію, які ризики очікують на Україну?
– Ключовий ризик полягає в тому, що до майбутніх виборів українська сторона підійде недостатньо підготовленою. Попередньо ми вже взяли на себе зобов’язання за так званою формулою Штайнмаєра. Будемо її імплементувати і брати за основу. Однак, виникне багато проблем із голосуванням внутрішньо переміщених осіб, балотуванням та реєстрацією кандидатів, проведенням агітації й фізичною безпекою конкретних осіб на окупованих теренах. Наразі в нас немає відповідей на ці питання. Натомість російська сторона каже: «Проблем не буде! Запускайте залізницю! Починайте діалог…» Втім, ми добре усвідомлюємо, що це неможливо через криміногенну ситуацію. Поки що Україна входить у дуже небезпечну сіру зону…
Також є ризики з когортою «сірих» і псевдосоціологів, яких можна банально підкупити. Вони стануть певним фронтом і регулярно видаватимуть необ’єктивну і невигідну нам соціологічну інформацію.
З урбанізованого Донбасу російська сторона вивезла не тільки обладнання й цілі заводи, а й інтелект інженерів та управлінців. Це призвело до зменшення міського населення, падіння рівня освіти й зумовило засилля криміналу.
Нині насильницькі злочини на окупованих територіях чітко корелюють ледь не з рівнем інфляції. Якщо в Україні вже відпрацювали методи боротьби з «плаваючими бюлетенями» та підкупом виборців, то на Донбасі Росія «за пляшку» може використати людей для необхідних соціологічних опитувань, фокус-груп і голосувань. Тиском на місцевих громадян Кремль зробить все, щоб вибори виграли вигідні йому кандидати. Росія вдасться до традиційних важелів адмінресурсу, цифри домалюють, необхідну кількість виборців картинкою довезуть, проявлять на камери й таке інше.
– Які ще технології використовує Російська Федерація?
– Кілька років тому, концентруючись на запущених РФ технологіях, оксфордський словник започаткував слово «пост-правда». Першим проявом пост-правди був якраз так званий референдум в окупованому Криму. Технологія доволі проста: нізвідки, але масово з багатьох джерел інформації з’являється якась вигідна цифра. І її розкручують. Яскравий приклад – інформація про те, що дві третини українських військових і добровольців мають посттравматичний синдром. Хоча за дослідженням американських соціологів так званий ПТСР у воїнів, які воювали, може сягати 25%. Американці доводять: ПТСР це, швидше, соціальна проблема, яка стосується держави в цілому. Проте закидати в медіа, що українському суспільству можна ставити ПТСР-синдром, не варто.
– Якщо говорити про інші військові конфлікти на планеті, чи були випадки соціологічних маніпуляцій, що впливали на перебіг війн?
– Типовий приклад – війна у В’єтнамі. Тоді суспільство було неготове до війни. Не існувало системи адаптації військових. По-друге – це Афганістан. Взагалі після Другої світової й Карибської кризи конфлікти починаються з соціологічної «прокачки» свого населення до боротьби з іншими людьми. Нині це перейшло у фазу цифрових технологій. Стало легше апелювати до конкретних цифр. Тому в сучасному інформаційному суспільстві Росія любить, аби при різних опитуваннях було 95 чи 98 %.
– З огляду на цифрові технології і соціальні медіа, як розвиватимуться соціологічні маніпуляції?
– Можливості нових технологій безмежні. Коли на тебе «кидається» одразу понад 20 фейків, то важко дослідити джерело інформації. Тим паче, коли людина обмежена в дослідженні й часі. Хочу наголосити: першою жертвою гібридної війни став саме російський народ. Його «прокачали» словами на штиб: «Ми у стані війни. Всі проти нас. Маємо повернути велич. Крим – наш!» Лише нині настало деяке похмілля. Однак існує принцип «парето» 80/20. Він пояснює, що 80% часу ми витрачаємо на 20% справ і навпаки. Легше в тому, що 80% інформації беремо з 20% джерел. Нам краще брати інформацію, яку дає структура, афілійована соціологічною асоціацією України і не орієнтуватися на Росію. У нашого суспільства наразі є захисні превентивні механізми і вони більш-менш спрацьовують. Росія до цього теж прийде після зміни еліт. Можливо, навіть, кілька разів…
– Цим і відрізняється українське суспільство від російського…
– Індикатор нашого демократичного розвитку – регулярні зміни еліт. Наразі у нас іде війна за незалежність, з якою «запізнилися» на 20 років. Країни Балтії, Польща, Угорщина, Словаччина пройшли цей шлях швидко. Правду кажуть: на кір легше перехворіти в дитячому віці. Тому хворобу боротьби за незалежність, на яку Україна не перехворіла раніше, нині переносити набагато важче. Втім, російська сторона твердить: в Україні триває громадянський збройний конфлікт. Путіну вдалося переконати росіян, що їх на Донбасі немає. За результатами дослідження Інституту соціології РАН, 43 % росіян відчувають сильну тривогу й постійний страх від можливості втягнення у війну з Україною. Як наслідок, 38 % опитаних росіян бояться розширення НАТО до України, Молдови і Грузії. Також 24 % респондентів бояться нової революції в Росії. Нині це одна з основних лякалок російських ЗМІ. Образ ворогів народу «ліплять» з Навального, гімназистів, «дикого десантника» Алібекова…
– Що це означає для України?
– Це свідчить, що російські ЗМІ добряче полякали співгромадян Україною та НАТО. Це добре, що вони нас бояться!
– Що скажете про настрої людей в окупованому Криму? Чи багато громадян хочуть повернення до України?
– На окупованих територіях неможливо отримати об’єктивну політичну інформацію. Нині Росія принципово, примусово і свідомо змінює демографічну ситуацію в Криму. За технологією ці методи можна порівняти з операцією «Вісла» у 1947-му, коли відбулася етнічна чистка західних українців. Як не дивно, а першими жертвами схожих депортацій стали корейці, яких у 1930-х перемістили із Далекого Сходу до Казахстану. Коли корейська діаспора в РФ хотіла відзначити роковини примусового переселення, їм заборонили провести пам’ятні заходи. Кремль навіть у таких дрібницях використовує похідні технології. Дуже показовий російський кейс.
Наступником Путіна, ймовірно, буде Шойгу. Білорусь чекає повзуча експансія, а Сибір поступово ставатиме китайським…
– Хто на вашу думку може стати наступником Володимира Путіна? Претендентами на «перший пост» називають Шойгу, Медведєва, Дюміна…
– Наразі найбільше шансів у міністра оборони РФ Сергія Шойгу. Однак, це станеться у випадку, якщо він зможе втримати оборонно-промисловий комплекс Росії в належному стані. Поки що у цьому секторі відбуваються постійні збої. Також на роль «сірого кардинала» претендує помічник Путіна Владислав Сурков. Загалом, кожен, хто отримує владу у Кремлі вважає, що правитиме нескінченно довго й не готує спадкоємця. Це – одна з ключових проблем російської верхівки.
– Останнім часом багато говорять про інтеграцію Білорусі з Росією. Що чекає наших сусідів у найближчому майбутньому?
– Нині Росія проти Білорусі використовує практично ті ж технології гібридної війни, як і в Україні. Втім, у м’якій латентній формі. Маленький плюс Білорусі полягає в тім, що вони ретельно переосмислили українські події й вивчили наш досвід. На мою думку, жорстокої, добровільної і примусової інтеграції Білорусі з Росією не буде. Передусім відбуватиметься повзуча експансія. Вона вже спостерігається. Зокрема, білоруський оборонно-промисловий комплекс залежить від Росії. В академії Генштабу РФ навчають генералів і готують офіцерів-стратегів для білоруської армії. А білоруська мова фактично маргіналізується. В університетах і школах викладають російською. Телебачення Білорусі – теж російськомовне. Російська мова – домінує! Це одна з головних загроз суверенітету Білорусі…
– Однак і саму Росію чекають нелегкі часи, адже «демографічну зброю» проти неї починає використовувати Китай…
– Так, незаселений Далекий Схід Росія відкриває Китаю. Кажуть, що вже мери деяких міст є вихідцями з Піднебесної. У будь-який момент Китай може технологічно й туристично завезти маси людей та провести сибірський референдум. Наразі Китай нарощує сили. На військових парадах лунають гасла: «Сибір – наш!» Крім цього, китайці вважають Сибір вотчиною, тимчасово окупованою РФ. Постає питання: чи вистачить у Путіна сил і ресурсів протистояти КНР? Швидше окремі райони Сибіру ставатимуть китайськими, ніж залишатимуться російськими…
– Дякуємо за розмову!
