Все це через інформаційну небезпеку, яку становлять анонімні канали, а також потенційні можливості російських спецслужб відстежувати приватні повідомлення в цьому застосунку. Проблему загострило…
Під час розроблення законопроєкту «Про оборонні закупівлі», чим ми безпосередньо займаємося вже близько півтора року, а надто в останні кілька місяців, я почув таку кількість лобістської «критики» від тих, хто називає себе експертами, що стає очевидним один сумний факт — справжньої експертизи в цій сфері немає.
А різні «експерти» можуть удавати з себе таких тільки тому, що пересічний читач ще менш обізнаний у темі, й проковтне всі софістичні та маніпулятивні інсинуації, які ці «експерти» пишуть останнім часом — систематично і з певною метою. З огляду на те, що «експертна» думка прокинулася із початком плідної роботи над згаданим законопроєктом, неважко зрозуміти її мету. Особливо, коли її не приховують.
У роботі над законом немає часу реагувати на рясні маніпуляції та спроби медійного тиску. Проте остання публікація у щотижневику «Дзеркало тижня» перевершує все.
Автори пишуть про те, як «поспіхом» готувався закон «Про оборонні закупівлі», робота над яким розпочалася у вересні 2018 року, і що «Автори так поспішали проштовхнути свої новації, що навіть не звернули уваги на численні правові колізії в законопроєкті, внаслідок чого депутати його відхилили в першому читанні й повернули на доопрацювання суб’єктові права законодавчої ініціативи». Останнє говорить про наднизький рівень графоманства та не дає змоги навіть збагнути, що законопроєкт був СХВАЛЕНИЙ у першому читанні та доопрацьовується, як і будь-який інший. Головне науково-експертне управління Верховної Ради також, попри свою критику, не заперечувало ухвалення законопроєкту в першому читанні. Подальші висновки значною мірою можна робити з подібної маніпуляції.
«Законодавче поле та нормативно-правове регулювання у сфері оборонного замовлення функціонує вже добрих два десятки років», — так «ніжно» автор назвав застаріле законодавство, розраховане на планову, а не на ринкову економіку.
«Основний мотив унесення законопроєкту «Про оборонні закупівлі», зареєстрованого у Верховній Раді під № 2398-д, криється в першій же його статті, де визначено такі собі міжнародні спеціалізовані організації, їхні представництва й афілійованих із ними осіб як учасників процесу оборонних закупівель». І відразу видно, ось де притичина і чиї вуха стирчать із цього замовного матеріалу. Міжнародні спеціалізовані організації… існують у законодавстві з 2016 року (у ще чинній редакції закону «Про публічні закупівлі», яка припинить дію наступного року. Та й у новій редакції вони теж є), та тільки наприкінці 2019-го їх раптом «помітили». Кому ж так заважають цілком звичні та притаманні інструменти закупівель для країн-членів НАТО (і не тільки)? Відповідь дуже проста. Тільки тим, хто боїться конкуренції. А хто боїться конкуренції? Тільки той, хто виробляє згаданий у статті «мотлох».
«Чому й у чиїх інтересах у тексті проєкту закону згадано лише Агентство НАТО з підтримки та поставок і вказується програма уряду США «Міжнародні військові продажі», — продовжує бідкатись автор. Розводимо руками — в інтересах зміцнення обороноздатності держави, досягнення оборонних спроможностей і задоволення оперативних потреб Збройних Сил України та інших сил оборони і безпеки. З цієї простої причини, що тільки оборонні відомства країн можуть бути учасниками таких програм і партнерств. А от у чиїх інтересах пише автор — це справді відкрите питання.
«Чи не маємо ми справу з формуванням закритого клубу іноземних постачальників із-за кордону якогось військового мотлоху, котрий відслужив усі терміни й за нормального розвитку подій мав бути утилізований у країні місцеперебування?» — автор продовжує прямувати до дна. «Закритий клуб» — це вся оборонна промисловість США, серед якої уряд США обирає постачальника відповідно до запиту Міністерства оборони України. А також — уся оборонна промисловість Європи та НАТО в цілому — серед якої постачальника обирає Агенція НАТО з підтримки та постачання. Важко передати простими словами рівень відірваності цього штатного писаки. Тільки от чийого штату?
«Наступаємо на одні й ті самі граблі? Хтось ще вірить у казку, що нам продадуть сучасні зразки озброєнь і військової техніки, особливо із США?» — це вже як зі шпальти якоїсь жовтої бульварної преси, поруч зі статтями про те, як кісточки персика лікують рак, а собача сеча омолоджує шкіру. США вже надали нам озброєння на понад 2 мільярди доларів. І згодні продавати нам «Джавеліни» за наші гроші. А «Джавеліни» — це високоточна та передова протитанкова зброя виробництва США.
«Ще цікавішою стане ця історія після ознайомлення з проєктом постанови уряду «Про внесення змін до постанови КМУ від 23 квітня 2014 року № 117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», завізованим Міністром оборони А. Загороднюком», — пише далі анонімний «Менделєєв». Та маю розчарувати — це не «проєкт», а схвалена та чинна постанова.
«На жаль, для Міністра оборони та його колег, уряд на одному з останніх засідань узагалі скасував постанову 117, істотно обмеживши процедуру проведення передоплати для закупівель за кошти державного бюджету».
Знову, як-то кажуть, за рибу гроші. Ні, вона не була «скасована». Уряд підготував нову її редакцію, змінивши логіку прийняття рішень і рівень деталізації на рівні урядового документа, давши більше повноважень змовниками визначати, куди і як платити передоплату.
«Серед авторів зазначених законопроєктів не згадуються штатні й позаштатні працівники Міноборони та консультанти, які проштовхують ідею законодавчого закріплення за органом військового управління абсолютно невластивої унікальної функції формування державної політики в одній зі сфер державних закупівель — оборонних».
Ніщо так не видавало Штірліца, як парашют, що тягнувся позаду. Тут автор навіть помітив наші скромні намагання зробити реформи відповідно до євроатлантичних підходів. Тільки відомство, відповідальне за оборону, може формувати політику оборонних закупівель. Просто автор не знає ні поняття «політики», ні тлумачення терміна «закупівлі». Законопроєктом за Мінекономрозвитку залишається право регулювати закупівлі як процедури. Те, що називається Procurement. А ось те, що зветься Acquisition і перекладається точніше як «придбання» — це залишається за Міноборони. Згідно з законом про Національну безпеку, Міністерство оборони відповідальне за управління оборонним ресурсом. А також — за державну військово-технічну політику. Тому авторові можу рекомендувати тільки вчити матчастину.
«Поряд із формуванням політики у сфері оборонних закупівель, Міноборони — єдине з відомств у секторі оборони і безпеки, яке отримує в цих законопроєктах ще й право створення централізованої закупівельної організації у сфері оборонних закупівель».
Не оминули увагою і ці наші зусилля. Так, звичайний процес — міністерства утворюють ЦЗО. Мінекономрозвитку вже утворили. Мінохорониздоров’я — теж у процесі. Ось і Міноборони також. Кожен — за своєю унікальною номенклатурою. Міноборони — це, звісно, озброєння і військова техніка. Адже Міністерство оборони відповідає, згідно з законодавством, не тільки за Збройні Сили, а й за оборону України.
«Єдине, про що забули пани, — це запитати, наприклад, міністра внутрішніх справ, чи згоден він поділитися своїм фінансовим «пирогом» із Міноборони».
Ні, не забули, на відміну від автора, який не має уявлення про те, як формуються ЦЗО. Безпосередні повноваження з обов’язковості чи добровільності закупівель через ЦЗО надає уряд. Закон лише зазначає, що ЦЗО з озброєння та техніки може бути утворена тільки Міноборони, що абсолютно логічно. Ба більше, «фінансовий пиріг» лишається там, де і був. ЦЗО лише дає можливість «аутсорсити» процедури закупівель.
Далі коментувати немає сенсу. Якість матеріалу — очевидна (нульова), а от його розташування на «Дзеркалі тижня» — показове.
Читайте також:
- Як зняти корупційні ризики в оборонних закупівлях
- Більшу частину державного оборонного замовлення отримували компанії, пов’язані з колишніми політиками
- «Укроборонпром» відмовляється від радянської системи закупівель
- «Військові прокурори перебували на забезпеченні Міноборони і водночас контролювали його, що породжувало конфлікт інтересів. Так більше не буде!» – Віктор Чумак
- «Укроборонпром» – експериментальний майданчик, що стане рушієм економіки завтра, – Генеральний секретар НАКО Олена Трегуб
- Олена Трегуб: «Червоні прапорці в закупівлях Міноборони»
