Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Молодший сержант Вадим Василюк – один із тих українців, яких змінила війна. Саме під час таких випробувань і гартується кістяк нашої армії, проявляються справжні бійці.
У довоєнному житті цей надзвичайно простий і скромний хлопець працював на хлібозаводі пекарем. І коли російський агресор ступив на нашу землю, він пішов у військкомат. Вадим мав досвід строкової служби і велике бажання захищати країну.
Його черга прийшла на 3 хвилю мобілізації. У зенітно-ракетному полку, куди потрапив Василюк, він мав охороняти і обороняти позиції «Буків». Але цього йому було замало. Багато друзів уже воювали на передовій. І коли в частину прийшло розпорядження направити добровольців у зведений загін «Дика качка», Вадим був одним із перших бажаючих.
«Пекар» потрапив до складу третьої ротації добровольців. Після короткого відбору і підготовки вони вирушили на Авдіївку. Розбиті вщент приватні будинки й зруйновані багатоповерхівки у прифронтовому містечку неймовірно вразили хлопців.
Це одна з найважчих ротацій «Дикої качки». Вадим змінив товаришів на посту «Піраміда» і вогнем кулемета неодноразово зупиняв ворога на підступах до позицій, підтримував товаришів з інших постів. Спокійний, врівноважений, неговіркий – такий він – Вадим Василюк, із позивним «Пекар». І в бою лишався спокійним і раціональним.
Найзапеклішим зі всіх видався бій 22 січня 2015-го, коли від Спартака ворожа колона бронетехніки – танки, бойові машини піхоти, МТЛБ із гарматами і кілька «УРАЛів» із піхотою за рахунок раптовості намагались прорватись на позиції зведеного підрозділу. Але нищівним вогнем зі всіх видів озброєння у взаємодії з десантниками «Дика качка» стояла незрушно. Влучним вогнем знищено кілька БМП, МТЛБ, автомобілі з піхотою, гранатометники пошкодили один танк. Після невдалих спроб пробитись ворог з уцілілими танками відступив, лишивши на полі бою загиблих.
− Було дуже важко, особливо коли ворог зайняв ДАП, ми зостались з ним віч-на-віч. Нас «крили» з «Градів» і важкої артилерії. Але вистояли і завдання виконали, − пригадує Вадим ті події.
Повернувся на «Зеніт» «Пекар» іще раз. До складу сьомої ротації вже досвідчений кулеметник потрапив знову добровільно.
…Десь під ранок, близько четвертої, «Пекар», вдивляючись тепловізором у темряву, помітив рух праворуч від позиції. Ледь помітна активність досвідченого ворога не пройшла повз око кулеметника. «Чи помітили це сусіди, чи може десь пропустили» − промайнуло машинально. Вадим діяв автоматично. У напрямку руху ворожої ДРГ ударив кулемет «Пекара», а за мить сусіди підтримали з АГС. Поодинокий вогонь зі стрілецької зброї у відповідь засвідчив результативність наших воїнів.
Він небагатослівний, не дуже хоче ворушити тему війни. Але вона й не відпускала Вадима ніколи. Звільнився після року служби, створив родину, народився син. А згодом розпочав службу в підрозділі охорони бригади тактичної авіації. Вивчився на курсах сержантів, і весь час рвався на схід. Але домовився з дружиною, що поки сину не виповниться рік, буде вдома.
Бригада морської піхоти заходила на позиції, і для її підсилення прибула група військовослужбовців-авіаторів. Звісно, «Пекар» був серед них. На пропозицію служити в підрозділі забезпечення Вадим відмовився навідріз. Його наполегливості командири пішли назустріч. І сім місяців «Пекар» у складі підрозділу морської піхоти захищав підступи до Маріуполя.
Ми не були «хлопчиками для биття», ворог добре відчував на собі міць морпіхів, як тільки ми зайшли на позиції. Добряче прорідили їх ряди, − після повернення з ООС каже Вадим.
А нині син ні на крок не відходить від батька. Скучив малий…
Фото автора та з архіву Вадима Василюка
