Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Напередодні Дня Збройних Сил України АрміяInform завітала до однієї зі столичних гімназій. Ми вирішили поспілкуватися з колишнім гімназистом, а нині ветераном АТО, і старшокласником, який планує наступного року вступати до військового вишу.
− Із гордістю представлю вам своїх воїнів, − вітає нас директор гімназії № 290 Поліна Замаскіна. − Пишаюсь всіма вихованцями, але в першу чергу маю познайомити з тим, за ким сумую найбільше.
Поліна Іванівна, ледь стримуючи сльози, підводить нас до меморіальної дошки полеглому військовому.
− Це Андрій Шамшур, наш учень. У 2016-му героїчно загинув внаслідок обстрілу в районі АТО, виконуючи бойове завдання.
Ми виховуємо наших діток патріотами. Запрошуємо до гімназії ветеранів, малеча з радістю їх вітає. Долучаємо змалку до волонтерства. У гімназії навчається 47 дітей учасників АТО. Двоє – брат і сестра – втратили батька на сході України.
Назустріч шкільним коридором до нас прямує юнак у військовому однострої. Це Олександр Палій, старший сержант запасу, ветеран АТО, який не так давно теж навчався тут. Обійми директора і колишнього вихованця, сльози радості…
Дуже добре пам’ятаю, як ми бігали цими коридорами під час перерви, − розповідає, сміючись Олександр.
Хлопець закінчив Чернігівський військовий ліцей з посиленою фізпідготовкою, згодом вступив до ХУПС.
− В інституті провчився лише п’ять місяців. Саме почалась війна, тож покинув усе: написав рапорт про відрахування, уклав контракт і вже за кілька місяців був на передовій, − розповідає ветеран. − Двадцять місяців служби в АТО змінили життя до невпізнанності. Став сильнішим, «модернізованим» (сміється). Армія – моя нова сходинка. Не думав, що скажу так колись, але… дуже вдячний війні. За що, запитаєте? Передусім за досвід, за переосмислення життя, за сотні друзів – побратимів, з якими разом пройшли Зайцеве, Новгородське − аж до Авдіївки.
На запитання, який момент вважає найщасливішим, ветеран несподівано відповів:
− Коли викопали позицію, і я вдало відпрацьовував із великокаліберного кулемета. Перша черга потрапила чітко в противника, позиція загорілась. Наша відповідь ворогу була шедевральною. По нам теж працювали. Ми максимально замаскували позицію, лишившись непомітними. Ціле літо її облаштовували і ця робота виявилася недаремною.
Хлопець завзято розповідав про війну, не обмовившись жодним словом, що ледь на загинув у бою.
− Мій син отримав дуже важке осколкове поранення, − долучається до розмови мати Олександра – Валентина Петрівна, яка працює в гімназії вчителем. – Маленька, тендітна Катерина – військовий медик врятувала його, коли він стікав кров’ю на передовій. Завдяки їй син зостався живим (плаче). До кінця життя вдячна їй за порятунок моєї дитини…
− Якщо буде потрібно, я готовий захищати країну, − говорить Сашко, заспокоюючи матір. – А поки що, бажаю нашому війську побільше боєкомплектів, поменше ротацій, і всім нашим вчителям «4:5:0»!
«Бажання стати військовим з’явилось, коли тато пішов на війну»
Знайомтесь, а це наше майбутнє − Кононенко Олексій. Вже наступного року планує вступати до військового вишу, − продовжує знайомити зі своїми вихованцями директор.
Хлопець каже, що бажання пов’язати життя з військом виникло саме тоді, коли його батько пішов на війну.
Ми всі дуже хвилювались. Мама не знаходила місця, весь час плакала. Ніколи не забуду, як ми проводжали його на вокзалі. Тоді навіть і не підозрювали, що розлука триватиме цілих півтора роки. Особливо важкими для родини були перші два місяці. Я допомагав чим міг, усю чоловічу роботу по дому взяв на себе, − розповідає юнак. – Усі боялися, що батько не повернеться живим додому, а я відчував, що все буде гаразд.
Хлопчик каже: після війни тато дуже змінився, повернувся іншою людиною.
− Коли йому було важко на війні, він вишивав картини. Мені здається психологічно його це рятувало. Ну і, звісно, наша підтримка, − говорить хлопчик. − Дякую долі за те, що родина нарешті разом. Україні потрібні люди, військові професіонали, які зможуть стати на її захист. І я буду одним із них!
