Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Середню освіту Анна отримала у військовому ліцеї, після закінчення якого вже остаточно впевнилась, що хоче побудувати військову кар’єру. Наступним кроком на цьому шляху став вступ до Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Цього року, отримавши лейтенантські погони, дівчина вирушила у складі бойової частини в район проведення операції Об’єднаних сил.
Батьки дівчини скептично ставилися до того, що вона навчається у військовому виші. А про її відкомандирування в район бойових дій навіть чути не хотіли, та характер юної офіцерки взяв гору.
– Оскільки я стала офіцером, я зобов’язана бути тут, доки не здобудемо перемогу. Проходжу службу на посаді заступника командира підрозділу з морально-психологічного забезпечення. Найважчим на початках було знайти спільну мову із хлопцями. Адже через те, що я дівчина, перший час не дуже-то й серйозно сприймали. Та тепер вони розуміють, що помилялися.
Як розповідає Аня, її спеціальність пов’язана із психологією. За короткий проміжок служби їй довелося стикатися з різними психологічними станами воїнів, але вона завжди знаходила до кожного правильний підхід.
– Це постійна робота з людьми кожного дня. Сьогодні ми п’ємо чай біля пічки, а завтра – в окопах під обстрілом. У нас одна служба і спільно пережиті епізоди війни. Тільки так можна завоювати повагу та авторитет серед бійців.
