І ці удари вже мають більший вплив на суспільні настрої всередині росії, аніж їхні шалені втрати на фронті. Китайські товари…
Наша перша зустріч із Тарасом – тоді ще сержантом 80-ї одшбр – відбулася восени 2015-го. Боєць згадував, чим запам’яталась оборона Луганського аеропорту влітку 2014-го. Як збирав тіла загиблих 14 червня, коли збили наш ІЛ-76. Як почув у радіоефірі голос із кавказьким акцентом «Работает русская армия. Сдавайтесь», що лунав із рації полоненого десантника. Як ворожа граната випадково не розірвалася у трьох метрах…
Нині Тарас – офіцер. Служить у Литовсько-польсько-українській бригаді імені Великого гетьмана Костянтина Острозького.
Продовжуємо розмову, що відбулася чотири роки тому. Говоримо з десантником про те, чим відрізняється служба сержанта і офіцера, хто здавав позиції українських військових у 2014-му й про що розповідають на заняттях у ЛитПолУкрБриг.
Завадили російським провокаціям на кордоні
‒ …У листопаді 2015 року я прибув на місяць на реабілітацію до польського центру «Добрий брат», в якому відновлюються українські воїни. Потім – атестаційна комісія у Командуванні ДШВ для отримання звання «молодший лейтенант». Навчався на курсах англійської… Далі знов – ротація до АТО. Того разу було непросто, бо завдання виконували біля селища Піски, а це будинки… Бригада тоді мала втрати – багато поранених було, ‒ ділиться спогадами Тарас.
Після повернення із війни, офіцер брав участь у навчаннях неподалік кордону з РФ.
‒ Якщо пам’ятаєте, Росія проводила навчання «Запад – 2017»… Наша бригада тоді у повному складі пересувалася вздовж кордону, виконувала рейдові дії спільно з транспортною авіацією – «захоплювали» аеродроми, рубежі. Цікаві вийшли навчання – багато їздили. Це така наша реакція на російські навчання. Бо невідомо, в яку б стадію вони перейшли…
Згадуємо, що понад три роки тому Тарас ще був сержантом. Розмова переходить на тему співпраці офіцерського й сержантського корпусів.
‒ Навіть коли ти сержант, однак – авторитет для колективу, опора для командира, права рука. Наскільки сержантський склад користується повагою в особового складу, настільки швидко виконуються бойові задачі. Сержанти – невід`ємна і поважна ланка війська. А офіцерське звання, на мою думку, це ще більша відповідальність. І бути офіцером – велика честь.
Співрозмовник каже: коли став офіцером, то вибудовувати стосунки з сержантським складом не стало проблемою.
‒ Іще сержантом із цими людьми працював. Мій статус дещо змінився, але це ні на що не вплинуло, бо я не перший рік у бригаді.
Польські й литовські військові цікавляться історією оборони Луганського аеропорту
Запитуємо у Тараса про його службу в ЛитПолУкрБриг.
‒ Тут багатонаціональне середовище. Люди з Польщі, Литви. Всі зі своїми традиціями… Мовного бар`єру немає. Всі чудово володіють англійською й польською. Військові повинні адаптуватись і реалізовувати себе в будь-якому місці і умовах, виконувати задачі. Так, спочатку був певний дискомфорт, але буквально за тиждень все минуло. Познайомились і служимо у складі бригади. Ставлять задачі, і ми спільно їх виконуємо – від начальника секції до комбрига.
Офіцер розповідає, що більшість поляків і литовців пройшли через миротворчі місії.
‒ Мій бойовий досвід, здобутий на сході, допомагає. Тут ділимося ним, проводимо спільні заняття. Наприклад, українці, які всі є учасниками бойових дій, оповідають про оборону Луганського чи Донецького аеропортів. Іноземним колегам це цікаво, адже вони з таким не стикались.
Про позиції наших воїнів ворогу повідомляло 12-літнє дівча
Із чим не стикались іноземці, і що довелося побачити Тарасу, про це ми попросили його розповісти. Кілька випадків, що врізались у пам’ять.
‒ Був випадок у Хрящуватому… Мінометний обстріл. Загинула коза. Що робити? Шкода її викидати, просто пропаде. Думаємо, розділимо та щось з тим м’ясом зробимо. Коли її підвісили і почали обробляти, знов обстріл почався. Ми – в укриття. Коли все стихло, виходимо, дивимося – а кози немає (сміється). І не знаємо, хто вкрав… Але це той, хто точно має сталеві нерви. Щоб під мінометним обстрілом встигнути цю козу зняти, забрати…
‒ Ще була ситуація… Дівчинка біля нас періодично на велосипеді їздила. І після того, як проїжджала, починався щільний обстріл. Це теж у Хрящуватому було… Після обстрілу постійно змінювали позиції нашої техніки… Дівчинці цій років 12. Казала, що у неї «на тій стороні» є друзі… Але після проведеної бесіди з нею виявили: мала «здавала» наші позиції.
‒ Коли стояли в Луганському аеропорту, мешканці Переможного допомагали нам харчами – вночі, ризикуючи своїм життям. Одну родину, яка нам так допомагала, вбили у серпні 2014-го, коли в Переможне зайшли підрозділи російських найманців.
Тепле слово колегам
…Під час нашої розмови Тарас перебуває в Польщі, тож спілкуємося телефоном. Згадуємо, що 30 хвилин, про які домовлялись напередодні, спливають. Наостанок просимо офіцера привітати армійців із Днем Збройних Сил України.
‒ Усім військовим ‒ здоров`я, сталевих нервів, віри в нашу перемогу, щастя в родинах! Бути на позитиві, розвиватись. Нехай Бог нам допомагає! – побажав Тарас.
Нагадаємо, що АрміяInform уже писала про офіцера ЛитПолУкрБриг Марину Задорожну. Про неї читайте у нашому матеріалі «Успішні в майбутньому десантниці на співбесіду приходять з мамами».
Фото: пресслужба ЛитПолУкрБриг
