Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Напередодні професійного свята Десантно-штурмових військ ЗСУ, що відзначають 21 листопада, АрміяInform пропонує історії людей, які належать до цього елітного роду військ.
Днями наш кореспондент поспілкувався із капітаном Мариною Задорожною, яка почала службу у 80-й десантно-штурмовій бригаді, а нині на ротації у Литовсько-польсько-українській бригаді імені Великого гетьмана Костянтина Острозького.
Поговорили про ідеальних десантників, перших вчителів у війську і, звісно, про дебютний стрибок із парашутом.
– У мене тато й мама – військовослужбовці. Якщо у дитинстві дівчата хочуть бути принцесами, то я казала, що буду солдатом. У дитсадочок носила із собою іграшковий пістолет і татову портупею. І коли заявила, що хочу вступати до військового інституту, батьки відповіли: «Ну, може, подумаєш?» А я: «Ні, буду, як ви! І не збивайте мене з толку!» – розповідає Марина.
За її словами, батьки таки пропонували ще раз поміркувати та обрати інший шлях. Але майбутня десантниця стояла на своєму.
– Я вступила до військового вишу. П’ять років йшла до свого розподілу… Вирішила: якщо вже обрала Збройні сили, то потраплю до найкращих – до десанту. І от на другому курсі думаю: якщо піду туди, значить там будуть стрибки з парашутом. А чи зможу, не злякаюсь? От тоді і виконала свій перший стрибок Звернулася до приватної компанії. Батькам нічого не сказала, бо знала, що мене зачинять удома й нікуди не пустять. І повідомила тільки тоді, коли вже приземлилася, але ще не зняла із себе підвісну систему. Парашут лежить поруч, дістаю телефон, дзвоню батькові: «Тато, я здійснила стрибок з парашутом». Тато: «Що?! Як?! Ти де взагалі?!»
Марині сподобалось стрибати з парашутом.
– Уже на п’ятому курсі, коли був розподіл, я схрещувала пальці, бо дуже хотілося, щоб попалася десантна частина. І от, зайшла до кабінету. І там, у списку, написано: моя – 80-та бригада (тоді ще 80-та окрема аеромобільна бригада. – Ред.). Думаю: «Чудово!» Оскільки я була однією із перших у рейтингу, то мала право обирати будь-яку частину. От і обрала… за шістсот кілометрів від дому.
Випуск із інституту в десантниці припав на літо 2014-го, коли вже тривали бойові дії на сході.
– Коли потрапила до 80-ї бригади, хлопців звідти вже літаками відправляли на війну, приходили перші «двохсоті». Це був шок. Бо те, чому навчали в інституті, і те, що побачила на війні, дуже відрізнялось. Я прийшла на посаду офіцера відділення морально-психологічного забезпечення. Найбільше переживала, щоб не підвести командира. Бо від мого офіцерського рішення, хоч тоді я ще була лейтенантом зеленим, багато що залежало. Але часу вчитися не було. Настав час дій.
Марина згадує старшого офіцера її відділення майора Ігора Бороздюка, який на початку допомагав по службі.
– Може, іноді він мене підколював, але для того, щоб я так дійшла до правильного рішення. Нині можу йому тільки подякувати. Інший офіцер, який теж багато чого навчив – тоді ще полковник, командир 80-ї бригади Андрій Ковальчук… Так сталося, що тоді в районі АТО я, лейтенант, виконувала обов’язки заступника комбрига з морально-психологічного забезпечення. Це стало складним випробуванням. І знанням, які дав Андрій Трохимович Ковальчук, користуюся досі. Також безмежно вдячна нинішньому комбригу
80-ї одшбр полковнику Володимиру Швораку – моєму командиру з 2016 року. Тепер маю за честь проходити службу в Литовсько-польсько-українській бригаді під командуванням полковника Дмитра Братішка – теж мого наставника.
Розмова переходить до теми «Яким має бути ідеальний десантник?» На думку Марини, це віддана службі, смілива людина, яка з холодним розумом береться за виконання завдання – без поспіху і метушні…
Нині капітан Задорожна – офіцер з психологічних операцій відділення цивільно-військового співробітництва командування Литовсько-польсько-української бригади, базованої в Польщі. Каже, що щаслива на цій службі.
– Тут все ведеться англійською. Бо у «ЛитПолУкрбриг» зійшлося три нації. У кожної – своя культура, ментальність. Тут ми є представниками нашої країни. Важливо бути гідним військовослужбовцем, бо, дивлячись на нас, люди дивляться на всі Збройні Сили України.
Марина розповідає, що українські військові Литовсько-польсько-української бригади – майже всі десантники.
– Відбір сюди тривав два роки. Спочатку дивилися, чи є у тебе другий рівень STANAG з англійської (мовний стандарт НАТО STANAG 6001. – Ред.). Після іспиту з англійської ми пішли на курси, де нас вчили прийняттю рішень за стандартами НАТО. Опісля знову – іспит… Тут ротація на три роки. Потім обов’язково маю повернутись в Україну.
Звісно, що в розмові не могли не торкнутися теми жінок в армії.
Капітан Задорожна у 80-й бригаді займалася психологічним відбором кандидатів на службу за контрактом.
– Приходило багато дівчат. Були ті, які працювали на чоловічих професіях, наприклад, далекобійницями. Казали, що будуть суперсолдатами. І була інша категорія. Дівчата, які приходили з мамами. І мамці за них усе пояснювали: чого дочка хоче, що вона може. І от друга категорія, на мій подив, виявлялася кращою – на відміну від тих, хто бив себе в груди і запевняв, що вони на все згідні. Тож, усім дівчатам, які сумніваються, чи йти в армію – кажу: все має бути в серці і в голові. Якщо не знаєш, куди йдеш – наприклад, немає вибору чи потрібні гроші – толку не буде. Бо те, як цивільні уявляють армію, і армія зсередини – це різні речі. А дівчатам, які сумніваються, але хочуть служити, раджу до армії йти.
Офіцер згадує, що майбутнього чоловіка зустріла у 80-й бригаді. Але…
– Спеціально йти в армію шукати долю – не треба. Бо дівчата, які прийшли до ЗСУ шукати принца, заважають «принцам» служити. Хлопці починають думати про дівчат, а не про те, як краще виконувати обов’язки. А доля… Якщо вона в армії, то обов’язково дочекається, і ти її зустрінеш.
За словами Марини, її чоловік був командиром батареї зенітного ракетного артилерійського дивізіону.
– Так сталося, що мене ротували на три роки до Польщі, а чоловік мав звільнятись… Три роки на відстані мало хто витримає. І ми не хотіли жити один від одного далеко. Мій чоловік звільнений, але він повернеться до 80-ї бригади. Я народила синочка. Нині коханий разом зі мною в Польщі, доглядає дитину. А я служу…
Фото – з особистого архіву Марини Задорожної
Уповноважений Міністерства Оборони України з питань рекрутингу Олексій Бежевець розповів про перші результати роботи рекрутингових центрів з набору людей до Сил оборони України.
Служба безпеки задокументувала нові злочини ватажків терористичної організації «днр», які організували псевдовибори президента рф на тимчасово окупованій частині Донеччини.
Підрозділ ударних безпілотних комплексів 82 окремої десантно-штурмової бригади знищив російську гармату Д-30.
Іван Федоров показав понівечені будинки приватного сектору Запоріжжя після сьогоднішньої російської атаки.
Станом на початок березня 2024 року майже 10 000 військових України пройшли навчання у Франції з початку конфлікту.
Німеччина передала Україні новий пакет військової допомоги, до якого увійшли артилерійські снаряди, боєприпаси для танків та техніка для розмінування.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…