Батальйон воює технологіями — працює із сучасними БПЛА та вдосконалює їх, щоб нищити ворога з мінімальними ризиками. У черговому матеріалі циклу «Бригада…
АрміяInform відстежує бойові втрати Української армії на Сході нашої держави. За офіційними даними пресцентру ООС, у жовтні 2019-го внаслідок бойових дій загинули та померли від ран 9 воїнів. Усі вони — представники Збройних Сил України. Серед загиблих — одна жінка-військовослужбовець. Ми зібрали для вас імена, дати й цікаві історії про полеглих за нашу незалежність захисників. Згадаймо найкращих синів і дочок України поіменно…
Юрій ТИШИК, старший солдат 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Він — одноліток незалежної України! 28-річний захисник загинув 3 жовтня від несумісного з життям поранення кулею снайпера на бойовому посту на Луганщині.
Юрій — мешканець села Мизове Старовижівського району Волинської області. В 2016 році проходив військову службу в 93-й бригаді ЗС України, а влітку 2019-го підписав другий контракт. У полеглого героя залишилася дружина та маленький син.
— Він був щирим, і був справжнім. Прагнув миру й для цього виборював перемогу. Віддав своє життя за те, у що вірив: за Україну, за свободу і честь українського народу. Не стало одного з найкращих синів своєї землі. Спочивай із миром, брате… І допомагай нам із Небесного війська, — зазначили у своєму співчутті рідним Юрія Тишика бойові побратими 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Олег РЕМІННИЙ, старший солдат 1-ї окремої Сіверської танкової бригади ЗС України.
Механік-водій розвідувальної роти загинув 4 жовтня внаслідок ворожого обстрілу на одній із передових позицій ООС. Олег родом зі Шполи Черкаської області. На службу до війська призивався 2017-го. З перших днів разом із бригадою боронив кордони України на Донбасі. Йому назавжди залишиться 33…
Попрощатися із захисником, загиблим за суверенітет і незалежність України, зібралися сотні людей: товариші по службі, друзі, очільники міської громади та району, жителі Шполи.
— Олег Ремінний був насправді героєм не словами, а ділом. Він довів, що є патріотом, який любить свій народ і країну, не шкодуючи себе, виконував поставлені бойові завдання. Був справжнім чоловіком, яким можуть пишатися рідні й Україна, — наголосив під час прощання із загиблим воїном офіцер розвідроти Сіверської бригади.
Іван ДЕЙКУН, старший солдат 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.
Відважний український воїн загинув 6 жовтня внаслідок ворожого обстрілу з великокаліберного кулемета в Донецькій області. Іван Дейкун зазнав несумісних із життям поранень грудної клітини, втратив багато крові, помер за кілька хвилин після обстрілу — в реанімобілі.
41-річний військовослужбовець був заступником командира бойової машини — навідником-оператором. З квітня 2018 року служив у війську за контрактом. Понад рік виконував завдання в районі ООС.
У загиблого українського героя лишилися дружина та син. Старший солдат Дейкун похований на Кіровоградщині.
Юрій ВОЛК, старший матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
Юрію Волку було лише 22 роки. Він із села Себине Новоодеського району Миколаївської області. 10 жовтня наш морпіх дістав кульове поранення. На жаль, воно виявилося смертельним.
Юрій із багатодітної родини, у якій було вісім дітей. 27 жовтня 2017-го призваний до лав ЗСУ. Після строкової служби уклав контракт і пішов у морську піхоту. Хлопець свідомо став на захист України й мужньо воював проти ворогів-окупантів. У 2018-му поранений, однак після лікування знову повернувся на передову.
— Юрій Володимирович Волк був сміливим морським піхотинцем і щирим патріотом своєї країни. Він навіки залишиться у нашій пам’яті, — сказали у некролозі побратими загиблого героя.
В’ячеслав КУБРАК, прапорщик 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
Командир інженерно-саперного взводу В’ячеслав Кубрак зазнав мінно-вибухового поранення 8 жовтня під час виконання бойового завдання. За життя нашого сапера лікарі боролися три доби. Однак смерть виявилася сильнішою… Воїн помер від ран уранці 11 жовтня в обласній клінічній лікарні імені Мечникова у Дніпрі.
Серед військовослужбовців окремої бригади морської піхоти В’ячеслав Кубрак був відомою людиною. Аби стати професійним сапером, йому довелося пройти довгий і тернистий шлях, із честю відповідаючи на виклики долі…
На його особистому рахунку не одна сотня бойових розмінувань. Він — учасник миротворчої місії на Балканах, рятував польських миротворців, автомобіль яких упав у гірську прірву. У 2008-му ліквідовував наслідки вибухів на 61-му арсеналі в Лозовій на Харківщині. Служив у Криму, а після окупації півострова не зрадив народові й повернувся на материкову Україну. З вересня 2014-го виконував завдання в районі АТО у Приазов’ї.
…2016 року взвод В’ячеслава Кубрака першим ступив на стражденну землю східної частини Широкиного, з якої після двох років окупації пішли озброєні бандформування. До приходу українців бойовики готувалися заздалегідь. Усі покинуті будівлі, де панував «русскій мір» і хазяйнували окупанти, вони замінували.
— Життя показало: ті, хто називає себе патріотами Донбасу, не втомлюються знищувати його інфраструктуру. Ворог тут робить, що хоче. Ставить мінні пастки, бо окупантам байдуже, чи гратимуться тут діти, чи проходитиме мирне населення. Для них — це полігон, для нас — наша земля! — так у 2017-му В’ячеслав сказав про селище-привид Широкине.
…Українська земля після вторгнення російських окупантів містить жахливу небезпеку. І заклик «Твій вихід, сапере!» ще довго лунатиме на просторах Донеччини. Завдяки кропіткій роботі таких, яким був В’ячеслав Кубрак, з кожним днем безпечних територій стає дедалі більше. Йдучи слідами смерті, сапери знешкоджують її, прокладаючи дорогу життя. Ризикуючи, вони виявляють і знешкоджують міни. Сигналізуючи піднятою рукою «Шлях вільний!», показують, що можна рухатися. А отже — жити!
…В’ячеслав Кубрак загинув за мирне майбутнє українців. У героя-сапера залишилася дружина. На жаль, їхнє спільне життя було нетривалим, лише три місяці…
Ярослава НИКОНЕНКО, солдат 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу ЗС України.
Ярослава була дочкою Сергія Никоненка, добровольця батальйону «Айдар», який загинув у січні 2015 року в Луганській області від обстрілу «Градами». Від самого початку війни разом із батьком і сестрою займалася волонтерством. Згодом вступила на військову службу за контрактом і поїхала на передову.
15 жовтня її молоде життя на бойовому посту забрала ворожа куля. Квіти, прапори, сльози, опущені голови, заплакані дівчата в камуфляжі та чоловіки, що насилу стримували емоції. Так прощалися з Ярославою у військовій частині в Києві. Дивлячись на фото цієї усміхненої дівчини, неможливо повірити в її загибель. Однак навіть із такими болючими втратами, ми неодмінно переможемо.
…Українська жінка-воїн похована у Миргороді на Полтавщині, поруч із батьком — на Алеї Героїв.
Юрій ГРОМОВИЧ, солдат 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
15 жовтня на Донеччині обірвалося життя стрільця-помічника гранатометника Юрія Громовича. Того дня близько 11:50 під час обстрілу позиції його поранення виявилося несумісним із життям.
Уперше на російсько-українську війну Юрій потрапив у третю хвилю мобілізації. Відслужив. У квітні поточного року уклав контракт.
Побратими і командири згадують Юрія як самовідданого та виваженого воїна. Він не мав поганих звичок. Був дуже сімейною людиною. Обожнював родину. У Юрія лишилися батьки, дружина й діти. Йому було 36…
— Ти — Герой! Пам’ятатимемо тебе, брате! Спочивай з миром! — написали товариші по службі.
Степан КРИЛЬ, старший матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
Степан народився на Луганщині. Ріс сиротою. Виховувався в інтернаті. У Збройних Силах України з 2015 року. 16 жовтня відійшов до війська Небесного. Під час підступного ворожого обстрілу укріплень наших морпіхів Степан зазнав несумісного з життям поранення.
Вічна слава, відважному Герою!
Віталій НОСКЕВИЧ, сержант 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.
Український захисник із Коломиї загинув від ворожої кулі 22 жовтня. Йому було 35 років. Віталій Носкевич — дев’ята бойова втрата підрозділів Об’єднаних сил у жовтні.
25 жовтня мешканці Коломиї навколішки зустріли тіло Віталія Носкевича. У місті оголосили день жалоби за полеглим воїном.
Вічна слава і світла пам’ять українським Героям!
Герої не вмирають!
