Потім були запеклі бої в Маріуполі, важкий прорив і тривалий вихід до своїх з оточення. Сьогодні полковник Олег Грудзевич — заступник командира 43-ї окремої механізованої бригади….
Артем Лукашук – колишній боєць 25-ки, з початку війни брав участь в боях за міста Донеччини, на рідній землі, бо родом із села Благодатне Амвросіївського району. Бій у Вуглегірську зупинив для Артема військову службу, проте не закрив дорогу до спорту. Нині він активно готується до змагань Invictus Games-2020, що відбудуться в Нідерландах.
– Підписав контракт зі Збройними Силами неподалік дому, на Дніпропетровщині. У нашій бригаді тоді чимало хлопців було з Донбасу. Зручно їздити до батьків, ВДВ (нині ДШВ) – романтика й еліта, що ще потрібно для щастя, – каже Артем.
– І ось – прийшла війна. У командуванні побоювались щодо «донецьких», чи відправляти їх воювати. Як учора це було… Приїхав полковник Гордійчук із командування ВДВ і запитує: «Ну що, хлопці, хто з вас поїде на війну?» Я, Сашко з Тореза і Іван з Ровеньків одразу сказали, що саме цього прагнемо. Звісно, поїхали у складі бригади. Цим питанням перевіряли, наскільки вмотивовані, – розповів Артем.
Артемові тоді було лише 19 років. Його першим завданням стала охорона складів боєприпасів у Артемівську (нині Бахмут) у березні 2014-го. – Тоді формувались бандугруповання. Неподалік від нас розбивали намети, а ми охороняли і готувалися до провокацій, – згадує Артем.
Він активно виконував бойові задачі у Слов’янську, Краматорську, Червоному Лимані, Ямполі, Дебальцевому і Вуглегірську.
– Ми виїхали о 4-й ранку з Дебальцевого штурмувати Вуглегірськ. Захопили перший блокпост, далі через поля проїхали і зачистили в’їзд до міста. Дібравшись до центру, вдало виконали поставлене завдання. Нас змучила спека і бої. Близько першої дня ми з другом Денисом прямували до товаришів, які присіли кави попити. В одну мить прямою наводкою шлях до них почала накривати ворожа артилерія. Я не дійшов буквально кілька метрів. На моїх очах загинули командир і друг. Міна розірвалась біля них, а я дістав осколкові поранення і важку контузію. Як кажуть, Бог вберіг наші життя з «Малишом». Увесь шолом і бронежилет були в осколках, – згадує Артем.
Тоді осколки увіп’ялись майже в усе тіло бійця. Перебило праву стопу й нервові закінчення, луснула барабанна перетинка у вусі.
– Ще й з лоба діставали осколок. Лікарі жартували: «А у лобі зірка палає…» – розказав боєць.
Першу меддопомогу надали в Бахмуті, а далі – довге лікування у Харкові, Дніпрі, Циблях.
– Хірург Ігор Кирпа виконав складну операцію на стопі. Коли інші лікарі говорили: правою ногою не ходитиму, він зробив так, що граю у футбол і бігаю, – розказав Артем. – Реабілітація в Литві тривала понад місяць і вона дала гарні результати.
Улітку 2014-го бойовики нещадно обстрілювали села, горіли домівки, гинули батьки і їхні діти. Ці думки не полишали Артема ні на мить. У Благодатному тоді жили мати, батько, рідна сестра, дідусь і бабуся. Околиці села обстрілювали «Градами». Тоді втрати понесла 28-ма бригада. Потім ворог нахабно відкрив вогонь і по селу. 13-річна сестра Артема саме була в бабусі й від сильного вибуху снаряда біля хати зазнала контузії. Артем каже, що вона просто не встигла добігти у підвал…
Мати Алла Павлівна – сільський діяч і патріотка України, батько – працівник МНС, який стоїчно виконував аварійно-рятувальні роботи під вогнем окупанта. Патріотична родина стала і командою волонтерів.
– Допомагали, чим могли. Об’єднувались з іншими небайдужими громадянами, закуповували товари, привозили рації, нічого і нікого не боялись, – розповідає чоловік.
Артем каже, що тодішніх колаборантів у селі було не так і багато, проте вони регулярно доносили кураторам. На матір Артема написали цілого листа на ім’я «глави ДНР» Захарченка. Їхня діяльність надзвичайно заважала бойовикам. Особливо те, що вони є батьками бійця ЗСУ і допомагають українській армії.
– Чого вони тільки не робили: надписи залишали на паркані, сараї палили, вікна вибивали й погрожували. А інші сусіди попереджали, щоб їхали з села, бо затівається щось недобре щодо родини…– згадує співрозмовник.
Одного дня «доброзичливі» сусіди не розгледіли брата Артема, який приїхав на гостину, і донесли про це бандитам. Вони гадали, що до батьків приїхав їх син – воїн.
Їх, непроханих, було близько двадцяти…
– Вони наставили автомат на сестру. Проте батько, міцненький спортсмен, одразу почав захищати малу, – розповідає «нескорений».
Артем переконаний: прийшли за ним. Але «на підвал» забрали його батьків. Вони пробули там добу.
– Негідники кидали на стіл папери з моїми даними і погрожували. Батьки не мовчали й чинили опір. Зібрались, і швидко, тихцем, з найнеобхіднішим покинули село. Перебралися до Черкас. Терористи прийшли наступного дня. Напевно, з радикальнішим настроєм. Проте, Слава Богу, їх уже там не було, – розповідає Артем.
Безчинство і жах у селах Донеччини набирали обертів.
– Місцеві допомогли нашим, маскували їх, перевозили, годували. Як тільки дізнавались про це «ватажки», вирізали сім’ями, навіть дітей, а потім закопували їх у лісі. Батьки бачили, як вивозили з села вже мертвими сусідів-патріотів. Але «зомбоящик» не показував це у своїх каналах, – ділиться Артем.
Наслідками поранень є оніміла права стопа, яку Артем не відчуває. Проте вправно займається спортом. З п’яти років професійно грав у футбол, має гарний результат у спринті. У старшому віці займався змішаним єдиноборством.
З переїздом до Черкас, Артем познайомився з паралімпійським чемпіоном Антоном Скачковим. Він взяв його під опіку й повернув до спорту після реабілітації.
– Він із тих тренерів, хто більше робить, аніж говорить, дякую йому за це, – говорить Артем.
У 2017-му Лукашук переміг на відбірних змаганнях у складі збірної України і побував на «Іграх Нескорених» у Канаді. У 2018 році – ще два «золота» зі спринту і стрибків у довжину на відбірному етапі.
– Я був у резерві збірної. Але двічі не вдавалося потрапити в команду. У цьому році таки потрапив. На відборі ще й побив свій рекорд зі спринту в 100 метрів – пробіг за 11,6 секунди. Раніше було 13 секунд, – каже Артем.
Артем щасливий, що тепер потрапив до Національної збірної. Для нього – це нові кроки вперед. Є для кого, є заради кого це робити… Його мотиватори – дружина Карина і син Єгор. Цікаво, що знайомство майбутнього подружжя відбулось під час реабілітації у Циблях. Молода родина проживає в Черкасах з 2016 року.
Нині Артем працює заввідділом реабілітації учасників бойових дій при Управлінні сім`ї, молоді та спорту облдержадміністрації.
– Знаю, що таке біль, як пережити втрати друзів на війні, та як це складно. Проте в жодному разі не хотів би, щоб це відчували інші наші захисники. Треба боротися, не підвести полеглих побратимів, які віддали життя за Україну. Жити й творити заради рідних і миру, – переконує учасник Invictus Games- 2020 Артем Лукашук.
Внаслідок ворожої ракетної атаки по Кіровоградській області в Олександрійському районі пошкоджено обʼєкт критичної інфраструктури.
Противник 8 травня 2024 року завдав ударів по об’єктам генерації та передачі електроенергії у Полтавській, Кіровоградській, Запорізькій, Львівській, Івано-Франківській, Вінницькій областях.
Генеральний штаб ЗСУ Збройних Сил України надав оперативну інформація станом на 06.00 08 травня 2024 року щодо російського вторгнення: розпочалася вісімсот п’ята доба широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України.
Очільник Київської міської військової адміністрації Сергій Попко розповів про ракетний удар по Києву, який завдали росіяни рано вранці 8 травня 2024 року.
Виробництво озброєння в умовах війни під постійними ракетними обстрілами — справа вкрай складна. Однак працівники Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість», яке є стратегічним виробником озброєння та військової техніки в Україні, роблять неможливе.
29 травня минулого року Верховна Рада України Законом «Про День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років» встановила 8 травня як єдину дату, коли Україна відзначає перемогу над нацизмом та вшановує памʼять загиблих у Другій світовій війні. Ми приєдналися до європейської традиції святкування перемоги над нацизмом і цьогоріч це свято вперше відзначаємо саме в той день, коли Німеччина офіційно капітулювала.
Захищаємо світ
від 20100 до 120000 грн
Одеса, Одеська область
від 25000 до 125000 грн
Київ, Київська область
від 20000 до 50000 грн
Чернігів, Чернігівська область
Потім були запеклі бої в Маріуполі, важкий прорив і тривалий вихід до своїх з оточення. Сьогодні полковник Олег Грудзевич — заступник командира 43-ї окремої механізованої бригади….