Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
На одній з позицій, яку утримують українські бійці на Луганщині, проходять службу батько і син — Анатолій та Андрій Грохольські. Родом вони з Хмельниччини. Першим до війська пішов син. У січні 2016 року він підписав контракт і потрапив після навчального центру до бригади «Чорних запорожців». Пороху молодий боєць понюхав неподалік Старогнатівки. Але невдовзі бригаду вивели на ротацію. У навчальному центрі його батальйон під керівництвом досвідчених інструкторів пройшов серйозну підготовку, що невдовзі ворог відчув на собі. Справжнім випробуванням для молодого кулеметника стали бої на Авдіївському напрямку. Інтенсивні вогневі контакти, потужні обстріли та близькість до ворожих позицій не дозволяли бійцям ні на мить розслабитись. У кінці січня 2017 року їх батальйон звів нанівець чергову спробу ворога здолати українську лінію оборони та ще й вибив «сепарню» з їх власних укріплень. Зайнявши ворожі позиції на славнозвісній «Промці», піхотинці стратегічно покращили своє положення.
‒ Майже день тоді була тиша, ворог очманів, мабуть, після того, як добряче отримав, ‒ пригадує Андрій ті події. — А далі нас накривали майже тиждень. Ніколи не забуду обстрілів із «Градів»…
На жаль, у тих важких боях піхотинці понесли втрати. Загинув тоді й замкомбат «Орел» Андрій Кизило.
‒ Він завжди був попереду, не ховався, і своїм прикладом надихав нас. Молодий, але дуже класний був командир, ‒ із сумом згадує Андрій.
Самого ж Андрія тоді вберіг його янгол-охоронець. Якось після чергового обстрілу хлопці вийшли з укриття, і Андрій взявся приготувати щось поїсти. Та несподівано тишу розірвав пронизливий свист приходу 82-мм міни. Андрій лиш встиг відвернутись. А міна, на щастя бійців, не вибухнула.
‒ Прикро, що сковорідку роздовбала, ‒ жартує Андрій . «Янгол» ‒ так відтоді його звуть побратими.
Під час запеклих боїв відчайдушного кулеметника призначили командиром відділення. Якось «Янгол» коректував стрільбу гранатометників, і ворог вдарив у відповідь. Дві міни розірвались неподалік, осколками йому посікло ноги, кілька влучили у поперек. Але сильний духом воїн сам дістався медиків. А далі — шпиталь, операції і лікування. Вісімнадцять днів у госпіталі й місяць вдома з сім’єю. Кілька осколків залишаються в тілі й досі. Проте «Янгол» повернувся до своїх побратимів.
Після Авдіївки були навчання на курсах сержантів і ротація на позиції неподалік Світлодарська. І ось тепер командир відділення сержант Андрій Грохольський з позивним «Янгол» вже знову з батьком на Луганщині. Рік тому 52-річний чоловік приєднався до сина.
– Я і раніше хотів, але син був категорично проти, ‒ ділиться старший солдат Анатолій Грохольський.
Так вони і служать, поєднуючи життєвий досвід батька і бойовий досвід сина.
Фото з архіву Андрія Грохольського
