Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Роман своє професійне свято ‒ День автомобіліста, вже третій рік поспіль зустріне на передовій. Це буде звичайний день заступника командира з технічної частини мотопіхотної роти. Кожній одиниці техніки потрібно приділити певну увагу, щоб у відповідальний момент не підвела.
‒ Найбільшого клопоту дістається від автомобілів, ‒ розповідає Роман,‒ практично всі вони похилого віку та і умови експлуатації теж граничні, ось і не витримують, доводиться більшу частину часу проводити під ними.
На війні немає легких та безпечних доріг. Як і люди, так і автомобілі, працюють на грані своїх можливостей та ціною свого «життя» рятують інших. Роман це знає не з розповідей побратимів. Саме броньований КАМАЗ колись врятував його життя та побратимів.
‒ Він і досі стоїть у пункті постійної дислокації, я просив командира, щоб його відремонтували та поставили у стрій. Але занадто дорого. Пробита бронекапсула, броньовані вікна теж зрешечені осколками. Одним словом, пам’ятник, ‒ розповідає Роман.
Того дня колона висувалася як зазвичай, ‒ продовжує розповідати Роман, ‒ як раптом у поля почали рватися снаряди. Один, другий ліг вже зовсім поруч до дороги, я на КАМАЗі виїхав на зустрічну смугу, і тут за декілька метрів вибухнув третій. Вийшло так, що всю силу вибуху машина прийняла на себе. Мене контузило, ну а КАМАЗ вже нікуди не поїхав. Проте решта людей та машин колони залишилися практично неушкодженими. Ось так, машина, як людна, доглядаєш, піклуєшся про неї ‒ то вона тобі й віддячує.
Роман так і ні на хвилину не відірвався від своєї роботи. Старенький волонтерський УАЗ потрібен, як кажуть на вчора, а роботи по ходовій, ще чимало.
