Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
У рамках круглого столу «Україна: статус основного союзника США поза НАТО. Можливості для військово-технічного співробітництва та розвитку оборонного потенціалу», що відбувся в Укрінформі, завідувач відділу військової та військово-економічної політики Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) Валентин Горовенко розповів про особливості новоприйнятого Плану оборони країни та складнощі з його реалізацією.
Який потенціал?
Як інформує кореспондент АрміяInform, експерт НІСД, зазначив, що в сучасних умовах військових конфліктів важливі не тільки військовий, слід зважати й на інші потенціали, які ми маємо використовувати для захисту національних інтересів та забезпечення оборони.
‒ У цьому контексті хотілося б звернути увагу на закон, нещодавно ухвалений Верховною Радою України, ‒ Плану оборони країни. Навіть його автори на етапі підготовки не до кінця уяснили, якою саме має бути структура цього документу, ‒ зазначив Валентин Горовенко. ‒ Нині відповідно до розпорядження Президента, військове відомство опрацьовує це питання. Далі його затвердить Кабмін і глава держави.
На думку представника НІСД, закон дуже цікавий. У чому його основна суть? На відміну від Стратегічного плану застосування ЗС України та інших військових формувань, новітній документ (План оборони. – Ред.) ‒ це намагання об’єднати в єдиний комплекс військовий, політико-дипломатичний, економічний та інформаційно-психологічний і кібернетичний потенціали. Це цікава й необхідна тема. Адже у нинішніх умовах військово-політичної обстановки недостатній лише військовий потенціал – противник значно перебільшує його, тому важливі асиметричні стратегії. Це перша відмінність. Друга полягає в тім, що Стратегічний план застосування ЗС України вводиться за фактом агресії чи безпосередньо перед нею (коли відомо, що вона незворотна), а План оборони має дві частини. У ньому закладено концепт роботи на випередження, тобто на етапі зростання загрози, коли немає прямого застосування військових сил. Є створення угруповань на кордоні, провокаційні дії, однак в основному застосовують не воєнні засоби, а політичні, дипломатичні, економічні, інформаційні. Це перший аспект документу, а другий – безпосередня протидія в умовах агресії.
Однак це, застеріг Валентин Горовенко, як мовиться, класика. Однак сьогодні вона не працює. У нас нині такий стан, який можна грубо охарактеризувати «ні війни, ні миру». Є збройна агресія, є окупація частини території України, є рішення Верховної Ради, затверджене Президентом про застосування Збройних Сил, але тільки на території Донбасу. З боку Росії триває інтенсивна інформаційна компанія, економічний тиск, кібернетичні атаки… Тобто маємо розробляти першу частину Плану оборони з врахуванням існуючих гібридних умов та ймовірності широкомасштабного вторгнення.
Які труднощі?
‒ У нас навіть на теоретичному рівні не опрацьовані форми та методи політико-дипломатичної протидії з врахуванням нинішньої обстановки й економічних можливостей країни, – зазначив представник НІСД. ‒ У інформаційно-психологічному та кібернетичному аспекті маємо напрацювання, однак ці спроможності розпорошені. Хто все координує? Тобто складнощів багато, однак цей напрямок роботи дуже перспективний. У наших західних партнерів є більше напрацювань, однак вони теж у цій тематиці відчувають труднощі. Водночас ці питання достатньо закриті навіть для експертів.
Фото Дмитра Юрченка
