Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Підлість Катерини II та страх перед запорізькими козаками
14 серпня 1775 року російська імператриця видала маніфест про ліквідацію Запорізької Січі.
Маніфест мав гучну назву — «Об истреблении Запорожской Сечи» — та починався такими словами: «Мы восхотели через сие объявить во всей Нашей Империи к общему известию, что Сечь Запорожская в конец уже разрушена, со истреблением на будущее время и самого названия Запорожзких Козаков, не меньше как оскорбление Нашего Императорского Величества».
Українство і дух козацький радо винищували вогнем і мечем
При цьому в маніфесті не було жодного слова про заслуги запорожців у війнах із турками, які вела Росія, про пролиту ними кров. Січ оголосили поза законом, а січовиків назвали «бандою п’яниць і розбійників».
«Добра» імператриця за три місяці до видання згаданого маніфесту, 14 травня, ввела в Україні іншу пошесть — кріпосне право, яке суперечило самому духу козацтва.
Цариця віддячила козакам за те, що в російсько-турецькій війні 1768–1774 років Січ виставила 7500 кінних та 5800 піших козаків, спорядила флотилію чайок. Козаки мали великий досвід у війнах з турками, відважно билися під Очаковим, штурмували Перекоп, захопили Кафу, ходили в похід на Ізмаїл, особливо важливу роль відіграли у битвах при Ларзі й Кагулі. Багато козаків разом із кошовим отаманом Петром Калнишевським відзначили нагородами імперії.
Козаки після війни повернулися у рідну Запорізьку Січ, більша частина запорожців роз’їхалася до родичів, друзів, дітей і батьків, щоб перезимувати й відпочити від війни. На самій Січі залишилося небагато війська — всього декілька тисяч.
«Вдячність» Катерини II була безмежною… Скориставшись нагодою, у травні 1775-го вона направила до оплоту козацької вольності корпус генерала Петра Текелія. Корпус налічував 10 піхотних і 13 донських козацьких полків, 8 полків регулярної кінноти, 20 гусарських і 17 пікінерських ескадронів.
На Січі зібралась рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським. Козаки, побоюючись кривавої помсти росіян своїм сім’ям у разі опору, вирішили скласти зброю. Українці добре пам’ятали 1709 рік — каральну експедицію Петра I і Батуринську різанину. Частина козаків, попри те, що неминуче загинули б у бою, не бажали здаватися Катерині. Але більшість вирішила: «У нас є батьки та діти, москаль їх виріже!».
Активну участь у знищенні Січі взяли донські козаки. Але, незважаючи на всю відданість цариці, самі отримали «подяку» на початку 1790-х. Вони накликали гнів Петербургу, втратили частину раніше дарованих земель і були переселенні у віддалені райони імперії.
Козача республіка — виклик імперії
Українські козаки почали масово разом із сім’ями залишати володіння Катерини, внаслідок чого південно-західні кордони ненажерливої Російської імперії виявилися беззахисними. Переляканий Потьомкін у 1776 році доповів цариці про катастрофічну ситуацію на кордонах. Цариця трохи почекала, проте, зрозумівши потребу якось виправити ситуацію, видала у 1779 та 1780 роках маніфести з проханням до козаків повертатися в Україну, обіцяючи землю і службу за російськими чинами. Однак ці «папірці» у козаків не викликали довіри й жодних результатів не дали. Охочих одягнути російські мундири не було.
Самого кошового отамана — 85-річного Петра Калнишевського — відправили у каземати Соловецького монастиря. Його випускали з камери на свіже повітря тричі на рік. Імператор Олександр I в 1801 році помилував 110-річного отамана, що на тоді фактично осліп. Сліпий, немічний козак добровільно залишився в монастирі, де і помер 1803 року.
Російська цариця розуміла, що в складі імперії існування козачої республіки — виклик центральній владі. Загалом Україна повинна була втратити свій особливий статус й територіально «поділитися» на губернії. Січ в цих планах виявилася серйозною перешкодою. Інша причина знищення Січі — страх цариці перед народними повстаннями. Граф Микита Панін, який здійснював слідство у справі Пугачова, доповів, що ватажок повстанців мав намір із заволжських степів рухатись у Січ, щоб піднімати козаків та отримати підтримку в боротьбі з Петербургом.
«Дабы особливого наречия в оных не было…» і досі актуальне
До речі, попередник Катерини II цар Петро I теж постійно й невтомно боровся з українцями. У 1708 році за наказом царя зруйновано гетьманську столицю Батурин, з особливою жорстокістю замордовано всіх мешканців: 6 тисяч чоловіків, жінок і дітей, а місто спалили.
1709-го указом російського царя запроваджено цензуру при друкуванні українських книжок у Москві. У 1720 році цар заборонив друкування нових книжок українською мовою у Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книги перед друкуванням треба було виправити і привести у відповідність з імперськими, «дабы особливого наречия в оных не было».
В 1721 році за наказом Петра I знищено Чернігівську друкарню.
Катерина II не тільки закріпачила селян. За указом синоду в населення почали вилучати українські букварі та українські тексти з церковних книг.
Із тих давніх часів і донині імперія бореться з державою, мовою та волелюбністю українського народу. Ми повинні пам’ятати уроки своєї історії, подвиги та помилки пращурів з тим, щоб не піддаватися погрозам і солодким речам східного сусіда.
