Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Нещодавно у столиці Таїланду місті Бангкок завершився чемпіонат світу з Муай Тай – тайського боксу. Цей вид спорту ще наприкінці минулого століття, майже невідомий у нашій країні, останніми десятиліттями стає все більш популярним. Тож не дивно, що українці все частіше стають чемпіонами з тайського боксу. Один із призерів цьогорічного чемпіонату світу – військовослужбовець Збройних Сил України, снайпер 130-го окремого розвідувального батальйону солдат Віктор Торкотюк.
Віктор є єдиним військовослужбовцем у складі національної збірної команди України з тайського боксу. І його досягнення, 3 місце у ваговій категорії 91 кг +, є більш ніж вагомим, якщо взяти до уваги вік спортсмена – бійцю 39 років.
Він – син військового, отож мандрує ще з дитинства. Народився у столиці Азербайджану Баку, зростав спочатку на Закарпатті, в Мукачевому, потім – у Жмеринці й Вінниці. Ще в 10 років Вітя захопився футболом. Пізніше, вступивши до Криворізького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, обрав силовий вид спорту й заняття боксом.
Уже на другому курсі ліцеїст Торкотюк виграв чемпіонат Збройних Сил України з боксу, що проходив у Дніпропетровську. Здавалося б – успішний початок кар’єри боксера-професіонала, але життя розпорядилося інакше. Ставши курсантом Одеського інституту Сухопутних військ, Віктор захопився новим для нього видом спорту – тайським боксом, на який «захворів» усерйоз та надовго.
– Моїм тренером став перший чемпіон світу з тайського боксу Павло Євтушенко, – розповідає Віктор. – Минуло вже понад 20 років, і за цей час Павло Сергійович став моїм справжнім другом, а ще – віцепрезидентом Української федерації таїландського боксу. А сьогодні, 7 серпня, він стає ще й моїм кумом – хресним батьком мого молодшого сина!
У сім’ї Торкотюків четверо дітей – дві старші доньки та два синочки. Мама Ірина дає їм раду, чекаючи на коханого з війни, адже ось уже кілька років, як Віктор став снайпером і захищає Україну на сході у лавах військової розвідки.
Через важку хворобу свого часу офіцером йому стати не довелося, і після 3-го курсу Віктор пішов з військового інституту. Навіть улюблений Муай Тай на довгих п’ять років довелося закинути. Але – одужав, відновився й повернувся до спорту.
У 2016 році він добровольцем пішов захищати Батьківщину. Був снайпером. А у січні 2018-го уклав контракт на три роки й відтоді проходить службу у 130-му ОРБ. Незадовго до чемпіонату світу розвідник повернувся зі своєї другої за контрактом ротації. І – поїхав до сонячного Таїланду.
Та це – далеко не все… У травні його розвідгрупа під час рейду неподалік Горлівки потрапила під обстріл. На щастя, обійшлося без втрат, але все ж семеро бійців із одинадцяти з пораненнями та контузіями різного ступеня важкості потрапили до шпиталю. Для Віктора це було жахливо! Вимушена перерва у тренуваннях напередодні чемпіонату світу!
– Тренуюся я щодня, – пояснює спортсмен. – Тренування – три години. Є дні з одним тренуванням, є – з двома. Звичайно, коли не в рейді…
На запитання, як до його занять спортом ставиться командування, солдат щиро відповідає, що адекватно й схвально, особливо – тепер, коли він став бронзовим медалістом на чемпіонаті світу.
Після контузії Віктор швидко відновив здоров’я та свій спортивний рівень. Після шпиталю – відпустка, і вже 30 червня він у складі української збірної вилетів до Бангкока. До чемпіонату було ще майже три тижні – цей час спортсмени акліматизувалися й готувалися до вирішальних двобоїв. І підготувалися славно! У різних вагових категоріях українці вибороли дві золоті, три срібні та вісім бронзових медалей, посівши третє загальнокомандне місце. У надважкій категорії понад 91 кг єдиним призером став один із найстарших тайбоксерів збірної – Віктор Торкотюк. У своєму першому бою на чемпіонаті він переміг набагато важчого (115 проти його 92 кг!) алжирця. А ось на початку другого бою за «срібло» суперник-француз ударив його ліктем у розсічену брову. Відразу зупинити кров не змогли, тож судді довелося завершити бій, оголосивши переможцем француза.
Повернувшись додому із «бронзою», Віктор насолоджується такими рідкими годинами спілкування з дружиною та дітьми, особливо не може надивитися на молодшого, який з’явився на світ, щойно він повернувся зі сходу, лише за два тижні до відльоту в Таїланд! Не припиняє й заняття спортом. Чергова ротація не за горами, адже Віктор – боєць не лише на ринзі – його головне поле бою зараз на Донбасі!
