Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Прапор будь-якої держави є одним із головних її символів, що відображають як минуле, так і сьогодення країни. Витоки нашого, Українського прапора, сягають сивої давнини.
Відомо, що на прапорах часів України-Руси зображували небесні світила, хрести, а також княжі знаки у вигляді тризубів і двозубів. При цьому поширювалися й колірні поєднання. Червоний, на думку деяких істориків, був найпопулярнішим. Досить поширеними були також білий, блакитний і жовтий. Два останні стали доволі вживаними після того, як князь Володимир прийняв християнство. Незабаром вони набули і державного значення. У подальшому, як писав український історик Дмитро Яворницький, відбулися зміни. Особливо після монголо-татарської навали, коли деякі частини території України-Руси опинилися під владою інших держав. Та завдяки Люблінській унії 1569 року на українських землях усталилась єдина місцева символіка згідно з геральдичними традиціями цих держав.
Історія прапора – історія українського народу
Про те, що поєднання синього й жовтого кольорів властиве Україні, свідчить той факт, що Данило Галицький, засновуючи на честь свого сина Лева місто Львів (перша згадка 1256 року), подарував його жителям герб, на якому зображено золотого лева на синьому тлі. А прапори зазвичай виготовляли відповідно до кольорів герба тієї чи іншої землі або країни. У середині XVII ст., після приєднання Гетьманщини до Російської держави, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. Однак єдності щодо прапора тоді не було. Синьо-жовті козацькі знамена зображені на картинах «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» та «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва у 1649 році».
Після того, як Україна увійшла до складу Російської імперії, питання національної символіки не порушувалися. Першу спробу створити жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг здійснила Головна Руська рада, що почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор.
А 22 березня 1918 року Центральна Рада УНР ухвалила Закон про Державний прапор. Пізніше він став і державним символом Західноукраїнської Народної Республіки. Його затверджено на Підкарпатській Русі, а 1939-го – в Карпатській Україні.
З проголошенням УНР синьо-жовте полотнище стало її державним прапором, а також Української Держави, очолюваної гетьманом Павлом Скоропадським. Свого часу в українській пресі з’явилися публікації, автори яких твердили, що гетьман «вніс зміни до прапора, перетворивши його з жовто-блакитного у синьо-жовтий». Але дослідники того періоду історії України переконані, що це не відповідає дійсності. Натомість відомо, що першим документом, який визначив розташування кольорів на українському прапорі, був законодавчий акт від 27 січня 1918-го. Тоді Центральна Рада на чолі з Грушевським затвердила тимчасовий закон про флот УНР, у якому йшлося: «… Прапором української військової фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем у ньому. Прапором Української торговельної фльоти є полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах».
Саме синьо-жовтий прапор був символом українців, які проголосили УНР і не бажали втручання у свої справи з боку Російської імперії. Під цим прапором вони воювали з російсько-більшовицькою ордою, білогвардійцями – усіма, хто намагався упокорити нас. Під цим прапором боролися із більшовицьким режимом повстанці Холодного Яру, вояки Української повстанської армії. Зазнавши поразки, деякі з них зберігали цей символ аж до розпаду СРСР, ризикуючи опинитись на Колимі.
«Прапор до зали внести!..»
Після того, як у серпні 1991 року в Москві провалився заколот, група народних депутатів України – представників демократичних сил – внесла до зали парламенту синьо-жовтий стяг України. Окремі парламентарії заявили, що це «бандерівський прапор і йому не місце у Верховній Раді». Тож довелося нагадати, що під цим прапором Українське військо воювало ще за часів УНР…
Звертаючись до колег, народний депутат Роман Лубківський сказав: «Шановні народні депутати, український народе! Сьогодні завершується торжество історичної справедливості. Ми повертаємось у лоно цивілізованих держав. Пропоную внести національний український жовто-синій прапор і встановити у приміщенні й на куполі Верховної Ради України».
Але того дня на куполі парламенту так і не замайорів Державний прапор проголошеної незалежної Української держави. Це сталося лише 4 вересня: після того, як голова ВР Леонід Кравчук пригрозив відставкою. А вже 18 вересня 1991-го Президія Верховної Ради України своєю постановою «Про прапор України» надала йому статус офіційного прапора держави. Одразу після цього дня під тим прапором почали зустрічати іноземних гостей, складати присягу військові, працювати посольства України, його вивісили в ООН.
Та на цьому історія з Державним прапором не скінчилася: 28 січня 1992 року парламентарії ухвалили постанову про затвердження державним прапором України Національного прапора, в якій зазначалося, що Державний Прапор України «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3».
23 серпня 2004 року встановлено День Державного прапора. Це було зроблено, як зазначалося в Указі тодішнього президента України Леоніда Кучми, «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України…»
У 2009 році тодішній президент України Віктор Ющенко започаткував щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні й урочистості. Зокрема, піднімають державні прапори в усіх містах і селах України, а державні установи та організації їх вивішують.
Сьогодні під Державним Прапором українці відстоюють рідну землю на Сході країни. Ризикуючи життям, вони встановлюють його на найвищих точках, звідкіля синьо-жовте полотнище видно за кілька кілометрів.
– Наш прапор для терористів кісткою в горлі стоїть, – розповідають українські воїни. – Траплялося, що вони випускали понад сотню мін і артилерійських снарядів, намагаючись його знищити.
