Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Христина (позивний «Самара») помічник гранатометника в одному із підрозділів морської піхоти. Свій 22-й день народження зустріла на війні.
«У мирному житті мала хорошу роботу, працювала продавцем-консультантом. Але про військо мріяла зі шкільних років. Я завжди була бойова. У школі були районні змагання під назвою «Зірниця». Нам видавали форму, берці… От тоді я зрозуміла, що служба – це моє».
До того ж дівчина професійно займалася футболом. Але про те, що обрала шлях військовослужбовця не шкодує.
«Так, часом тяжко дуже, різні моменти бувають, але ніколи не шкодувала про свій вибір. Батьки дуже хвилюються, ми кожного вечора говоримо по телефону. Заспокоюю їх, щоразу повторюю, що у мене все добре. Навіть на такій великій відстані відчуваю їхню любов і підтримку, для мене це найголовніше», – каже «Самара».
Христина з гордістю розповідає про свій колектив, як її прийняли та як всьому навчали. Говорить, що бували дні, коли дякувала Богу, що залишилась живою.
«Був звичайний день. Вели спостереження за ворогом. Їх дуже добре тут видно. Помітила дещо й далі спостерігала, трішки визирнувши. Раптом поруч почула розрив, був постріл. Того дня працював снайпер, мені тоді сильно пощастило».
Товариші говорять про Христину з гордістю. Адже вона виконує всі завдання на рівні з чоловіками. «Самара» серед претендентів на посаду командира відділення морської піхоти. Планує пройти курси лідерства, щоб підвищити свій професійний рівень.
