Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Саме так можна охарактеризувати службу цього військовослужбовця, техніка взводу автомобільної роти прапорщика Петра Геленича. Адже військовий однострій він одягнув рівно 25 років тому, а його щорічний кілометраж (здебільшого небезпечними прифронтовими дорогами Донбасу) становить 30 тисяч кілометрів. Тож можна полічити, скільки цей досвідчений водій проїхав протягом 25 років служби, ця цифра навряд чи вкладеться в пів мільйона!
Після навчальної автомобільної частини у тодішньому Котовську в середині дев’яностих Петро потрапив служити до Луганська. Тоді там дислокувалася артилерійська бригада, тож служити солдатові довелося на посаді механіка-водія спочатку МТ-ЛБ, а згодом — ПРП, пересувного розвідувального пункту на базі БМП-2. Наприкінці завершення терміну строкової служби молодий подолянин поміркував і уклав контракт, залишившись у Луганську. Кілька років, аж до самого розформування бригади, служив там, відтак повернувся до рідної «навчалки» на Одещину. Деякий час сержант Геленич служив інструктором з водіння автомобіля Урал-4320, а потім перевівся поближче до своєї малої батьківщини — у Вінницю. Відтоді ось уже п’ятнадцятий рік поспіль прапорщик проходить службу в Об’єднаному центрі матеріально-технічного забезпечення Повітряних Сил.
А тут на чому тільки не доводиться виконувати службові та бойові завдання! КамАЗ-5320, МАЗ-5334, потужний трал КрАЗ-260В — усе залежно від вантажів, що треба перевозити. А вони найрізноманітніші. У важкий чотирнадцятий рік перевозив з окупованого Кримського півострову на материк вертольоти Ка-27. У різні роки російсько-української війни возив на схід та у зворотному напрямку зенітні ракетні комплекси Бук-М1. Постійно — планові переміщення різних зразків озброєння та військової техніки, перевезення пального та боєприпасів підрозділам, які боронять Україну в районі проведення операції Об’єднаних сил.
— За ці п’ять з половиною років я об’їздив, певно, весь Донбас, — розповідає Петро Андрійович. — Кожне відрядження це 10–12 днів, але бували періоди, коли виїхав з частини восени, а повернувся вже навесні…
У районі проведення ООС колони пересуваються зазвичай у нічний час. А поблизу лінії зіткнення, не вмикаючи освітлення. Можна лише уявити, наскільки важко їхати вночі у колоні, без фар, та ще й путівцями! Буває, і всю ніч за кермом, і добу — 1-2 години на сон — і знову в дорогу. Проте водії вже звикли, а точніше призвичаїлися.
У 2014-15 роках було набагато більше рейсів, ніж нині. Але й тепер 30 тисяч кілометрів на рік — цифра доволі серйозна. Хоча був у службовому житті прапорщика Гелинича й результативніший з огляду на пройдений кілометраж рік. Тоді він проходив службу у складі українського контингенту місії ООН у Сьєрра-Леоне. Африканськими дорогами, а більше бездоріжжям Петро Андрійович проїхав 100 тисяч кілометрів! Уралом-375 та ЗіЛом-131 він перевозив людей і вантажі. Коли розпочалися бойові дії у сусідній Ліберії, возив звідти біженців.
— Одну жіночку 7 разів возити довелося, — усміхається у вуса водій. — У місії ООН їм продовольчі пайки видавали, а сім’ї там великі, по 6-7 дітей, тож дбайлива африканка крутилася як муха в окропі: отримувала пайок, пішки поверталася до Ліберії і знову займала чергу серед біженців на евакуацію. І не одна вона так — люди там бідні, слово «зубожіння» — це якраз про них…
Тоді у 2001-2002 роках молодий прапорщик і гадки не мав, що після Африки ще небезпечнішими виявляться рейси у рідній Україні. Проте сталося саме так, і тепер водієві доводиться перевозити здебільшого ПММ, боєприпаси та військову техніку на схід, а також техніку, понівечену в боях чи просто таку, що вийшла з ладу, звідти на ремонт. І так місяцями. А вдома весь цей час на коханого чоловіка й батька чекають дружина та доньки. Старша вже заміжня, а молодшій лише 4 рочки. Однак навіть вона, меншенька, знає, що тато — Захисник, він захищає їх з матусею та всю Україну.
