Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
– У дитинстві в мене не було ні ляльок, ні платтячок. А з іграшок мене завжди більше цікавили машинки і … танки, – розповідає 17-річна Ангеліна Шлик, курсант Військового інституту танкових військ НТУ «ХПІ». Сьогодні вона в числі першокурсників військового вишу впевнено долає смугу перешкод і сміливо пірнає під танк, щоб за мить поцілити у нього гранатою.
– У моїй сім’ї всі військові: тато, мама, дідусь та рідний дядько. Тож вибір майбутньої професії для мене був очевидним, – сміється Ангеліна. – Танкістка в сім’ї я перша.
Звертаю увагу, що готуючись до фінального іспиту польового вишколу, дівчина вправно порається і з амуніцією, і зі зброєю: припасовує бронежилет, споряджає магазин автомата та готує УПГ-8 (учбова граната) до кидка – і все це чітко, впевнено, без зойків і зайвих рухів.
– Деякий армійський досвід я вже маю – трохи навчалася в Академії Національної гвардії, – ділиться Ангеліна, – Але любов до техніки таки взяла гору і , як тільки дівчатам дозволили навчатися у інституті танкових військ, я відразу вступила до цього вишу.
Наша розмова переривається на кілька хвилин – інструктор дає команду і курсанти займають позиції. За мить над ними гуркоче багатотонна машина, щедро засипаючи окопи з першокурсниками землею та пилом. Ангеліна, випірнувши зі своєї земляної схованки, кидає гранату услід танку, та влучає у башту – «ворожа» техніка зупинена.
– Мені тут відразу сподобалося, з кожним днем програма стає більш складною та, водночас, цікавішою, – розповідає курсантка, – Звичайно, будемо засвоювати все, чого нас тут навчатимуть, готуватися до заліків та іспитів. А коли справа дійде до найголовнішого іспиту – захисту Батьківщини – то пройдемо і його!
