Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Ми знаємо випадки, коли на війну в 2014-му йшли співаки, актори, письменники. Але коли учасники бойових дій ставали акторами, та й ще в повнометражному фільмі, та й ще у відомого режисера — такі приклади нечасто зустрінеш.
Василь Антоняк 2014 року вирушив на Схід України у складі батальйону «Айдар». А в 2018-му почав зніматись у фільмі Валентина Васяновича «Атлантида».
Як воно, в першому бою?
На зустрічі з Антоняком прошу розповісти про те, що найбільше запам’яталося на війні. Відповідає: перший обстріл їхнього підрозділу з «Градів» і перші загиблі товариші.
— Пам`ятаю, це було Жовте. Околиці Луганська. Тоді троє наших загинули… З`їхали з дороги. Там висота в полі. Ми — на «шишаріку 66-му» (автомобіль ГАЗ-66 — Є. П.). А хлопців тих на легковій машині, на «Ниві», відправили в дозор, щоб вони стояли біля дороги, спостерігали. Мабуть, з`їхали з колії, якою ми пройшли. Натрапили на фугас. Пам’ятаю вибух, багато диму. Не зрозуміли одразу, що сталося. Спочатку подумали — танк вистрілив. Потім тільки дізналися, що фугас.
«Саме там… я побачив, як земля здіймається вгору метрів на 15. Як у кіно.
Я не впав, а почав падати — у момент падіння час наче зупинився, я встиг побачити ще два розриви, що наближались у бік нашої групи.
Щойно тіло торкнулося землі, як розкисле багно ніби поглинуло мене… й укрило, мов ковдра…».
Це уривок з оповідання Антоняка «Багно життя» — результат навчання в Школі публіцистики для ветеранів АТО. Василя відібрали до неї разом із ще двома десятками демобілізованих. Згадує Школу як один з етапів адаптації до мирного життя.
Разом з Василем навчався там і я. Пам’ятаю, як у нашій закритій фейсбук-групі айдарівець виклав чорновий варіант. І як тут же в коментарях посипалися захоплені відгуки від викладачів та учнів.
Що буває, якщо на передовій не носити шолом і бронежилет?
Запитую, що ще запам’яталося? Як виявилося — запалення легенів… і стовп, який впав. Так, війна — це не гарний камуфляж і начищений до блиску автомат або красиві атаки в повний зріст. Часто це тривіальні хвороби й нещасні випадки.
— На вулиці плюс 30, з усіх тече, а мені холодно. Тому Георгіївку … (бій за населений пункт — Є. П.) я пропустив. Потім ще на мене впав стовп… Ми своєю БМП його зачепили. Каска та бронежилет урятували. Я взагалі не травмувався. У хлопця, який зі мною був, перелом тазу. А мені дуже пощастило.
Як «накриває» ветерана після війни?
Шлях «вростання» ветерана АТО в ґрунт мирного життя — у кожного свій. Так і Василь, перш ніж прийти до справи, яка захопила, спробував себе в різних напрямках:
— Демобілізувався 2 серпня 2015-го… А важко стало вже з осені, почало «накривати». Депресії, апатії… Вступив спочатку до Львівського лісотехнічного університету, там провчився рік заочно, а потім написав заяву на відрахування, бо зрозумів, що не моє. Пізніше вступив до «Могилянки» (Національний університет «Києво-Могилянська академія» — Є. П.). І вона дуже сильно допомогла в моєму «поверненні». Там зовсім інше середовище… Ходив також у школу аргентинського танго «Arbazo total». Рекомендую. Дуже класно!
«Хочу зняти свій фільм»
Після повернення з війни Василь часто думав про кіно. У голові постійно виникали ідеї кіносюжетів.
— Думки справді матеріалізуються. Восени 2017-го мене запросили на кастинг фільму «Атлантида»… Сказали «Ви нам підходите», — розповідає чоловік. — Потім була зустріч з режисером і затвердження на роль. А в лютому 2018-го почалися зйомки… Актором бути дуже чудово!
Його персонажа у фільмі «Атлантида» звати Іван. А історія кіногероя схожа з Василевою — теж важке повернення до мирного життя після війни. Навіть деякі моменти в сценарії підкорегували під Антоняка.
Захоплено ділиться враженнями від участі у знімальному процесі:
— В одній зі сцен, у гаражі, було в нас 46 чи 47 дублів. За сценарієм ми дістаємо залізні мішені з багажника автомобіля. Потім порахували, що за всі дублі розвантажили 2 чи 3 тонни!
На запитання, чи хоче залишитися в кінематографі, Антоняк відповідає:
— Кіно мене цікавить. Хочу зняти свій фільм. Як режисер і сценарист. Є багато ідей.
А поки що він разом з усією знімальною групою — в очікуванні прем’єри стрічки на одному з кінофестивалів.
«Важливо, щоб поруч були люди, які підтримують»
— Головне — діяти, — наголошує Василь Антоняк. — Бо через бездіяльність, надлишок вільного часу, самокопання починаєш нагнічувати ситуацію… А коли займаєшся справою, тобі ніколи цим перейматися. Робити треба те, що справді до душі. І важливо, щоб поруч були люди, які тебе підтримують.
Фото — АрміяInform, з Facebook-сторінок Василя Антоняка, Дмитра Кайтанюка, сайту savelife.in.ua
