Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
26-31 липня 1919 року армія Української Народної Республіки здобула перемогу в жорстоких боях із переважними силами «червоних» за залізничний вузол Вапнярка (Томашпільський район Вінницької області).
З боку армії УНР у боях брала участь 3-тя окрема стрілецька дивізія під командуванням полковника Олександра Удовиченка. До її складу входили такі частини: 7-й Синій полк (командир полковник О. Вишнівський), 8-й Чорноморський полк (командир полковник Є.Царенко), 9-й Стрілецький полк (командир полковник П.Шандрук), 3-тя артилерійська бригада (командир полковник Г.Чижевський) та інші частини.
Українцям протистояли частини 12-ї армії більшовиків під командуванням Йони Якіра, до складу яких входила 45-та радянська дивізія, кінна бригада Григорія Котовського й інші відбірні частини. «Червоні» намагалися відбити Вапнярський залізничний вузол і вдарити по тилах українських сил, що наступали на Київ.
3-тя дивізія в запеклих боях вистояла й перейшла в контрнаступ, у результаті якого відкинула ворога далеко на південь. У Вапнярській операції особливо відзначились українські артилеристи – точним та швидким вогнем, передусім у боях із панцирними потягами. Гарматна прислуга складалася переважно з канонірів Чорноморського флоту. Основою артилерії був 4-й гарматний полк 1-ї гарматної бригади Січових Стрільців під орудою полковника Романа Дашкевича.
Перемога в бойовищах за Вапнярку – визначна подія в історії 3-ї дивізії. Тоді вдалося знищити значну кількість ворожих частин, серед яких знаменитий полк, очолюваний відомим одеським бандитом Михайлом Япончиком.
За витривалість і мужність у жорстоких боях зі значно сильнішим противником дивізія здобула спочатку неформальну, а потім офіційну назву – «Залізна».
