Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
Ігор Михайлишин – ексбоєць батальйону «Донбас». Брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська, Іловайська, частини Мар’їнки.
Нині живе у Києві, третьокурсник Київської муніципальної академії музики імені Р. М. Глієра. Автор книги «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону “Донбас”», що вийшла цього року у видавництві «Фоліо».
Ігор запропонував зустрітись у ботанічному саду. Сидимо на лавиці, поруч люди на траві займаються йогою. Розмовляємо про війну, літературу, адаптацію до мирного життя.
Невипадкові випадковості
– Після повернення з війни знав, чим займатимешся?
– До війни закінчив юридичний і готувався складати іспити, щоб стати адвокатом. Почався Майдан, потім – війна, полон. Після цього мій вектор змінився – повернув у бік музики. Були випадкові обставини, які вели до того. Спершу з викладачкою музики познайомився… Знімали фільм про наш батальйон, попросили зіграти на фортепіано. Викладачці сподобалася моя гра. Запропонувала вступити до Київської муніципальної академії музики.
– Гадаєш, ці люди випадково траплялися?
– Ні, невипадково. Багато таких моментів є. І на війні, й у звичайному бутті, коли надходять сигнали, що перед тобою вибір: йти чи ні. За 5-10 років згадуєш, як складалися обставини, й дивуєшся: якби не якась дрібничка, все по-іншому було б. Помітив це, як виповнилося 13 років. Згодом забув про це. А після Майдану, війни на подібні речі знову став звертати увагу.
– Випадковості на війні зможеш згадати?
– Про цей випадок тільки нині дізнався. Коли штурмували Первомайськ, там стояв артдивізіон, не пригадаю якої бригади. Наш командир артилерії поїхав до них по топографічні карти – у нас нормальних не було. Мапи взяв і номер телефону командира дивізіону теж. За кілька днів ми штурмували місто. У момент затишшя хлопці під дерева полягали. Командир завше на місці не сидів, а тут чомусь вирішив теж лягти, у небо подивитися. Лежить і бачить… безпілотник! Летить не з сєпарського боку, а з нашого. Набирає номер командира дивізіону й озвучує наші координати. Той був шокований, каже: «Я щойно ці координати на “вогонь” передав». Але встигли-таки скасувати наказ… Потім розмовляли з тим командиром. Артилеристи подумали, що ми сєпари – адже без техніки, просто на автобусах осіб 50 приїхало. Мали там усіх накрити…
Мандрівні щоденники
Ігор закурює, я запитую про книгу. З чого ж все почалося? Розповідає: на презентації збірки «Голос війни», що об’єднала історії 22 ветеранів і до якої ввійшли два тексти Ігоря, зустрів журналіста Юрія Бутусова. Той запросив до проєкту «Моя війна», у межах якого планували видати серію книжок. У вересні 2018-го Ігор здав готовий текст. Юрій передав його видавництву «Фоліо», яке і надрукувало «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону “Донбас”».
– Що мотивувало на створення книги?
– Це, до речі, знову про випадковості. В Іловайську вів щоденники. Один згорів, коли міна поцілила в машину. Ще один я загубив. Потім по пам’яті відновлював, заново записував. Коли потрапив у полон, то третій щоденник (у ньому записував події в Іловайську)сам порвав і полем розкидав. Іще один лишився в Кураховому на турбазі.
За словами Ігоря, наприкінці перебування в полоні з’явилася змога знову вести щоденник.
Коли «донбасівці» повернулися з полону, частина речей з турбази в Кураховому вже була в одного з дніпровських волонтерів. Ігор знайшов з того скарбу лише старі берці й майже порожній речмішок, в якому і був перший щоденник – найцінніше…
– Я вже про нього забув. Якби не знайшов, може, далі нічого і не писав би… Бракувало мотивації щось викладати публічно. Просто все фіксував. На згадку. Для себе, для дітей.
Ще раз запитую про мотив.
– У полоні із другом-столяром уклали угоду. Я постійно казав: зроби скриню для речей, складатиму туди важливі речі… І згадав, що в мене щоденники були. То й пропоную: я книгу про все напишу, а ти скриню змайструєш. Так і домовились. От я книгу написав, а він скриню ще не зробив.
Ігор каже: ця угода, скоріше, існувала, аби чимось у полоні зайнятися.
Командир умовив викласти тексти на відкритій сторінці
– Звільнився зі служби у 46-му окремому батальйоні спецпризначення «Донбас-Україна» і поїхав додому. Якось не міг заснути й думаю: сяду щось напишу. І п’ять сторінок написав. Потім цілу весну творив майбутній розділ книжки про бої за Попасну. До речі, знову про випадковості… Їхав якось з фотографом Юрієм Величком. Кажу йому: хочете почитати мою писанину? Він почитав і… порадив піти на курси для ветеранів АТО у Школу публіцистики, які я з задоволенням пройшов.
Знову говоримо про полон. Запитую, чи одразу Ігор зумів розповісти про це публічно.
– Спочатку створив у «Фейсбуку» закриту групу для 10-15 друзів. Щодень писав туди по одному оповіданню. Пізніше мій командир умовив викладати тексти на відкритій сторінці. То його заслуга, бо я не надто хотів це показувати всім.
– На які відгуки сподівався?
– Спрага до читацьких коментарів утамувалася ще в тій закритій групі. В ній були важливі для мене люди та їхні думки… Ще один мотив – хотів усе зафіксувати у книзі, щоб загиблі друзі жили на папері.
Відчуваю себе добровольцем
Розмова добігає кінця. Говоримо про період після закінчення служби.
–У мене перехідного періоду не було. Я тоді чудово почувався. Зараз так само. В побратимів склалося по-різному: когось на алкоголь тягнуло, хтось із країни виїхав, або жахи війни згадував і раптом міг посеред вулиці заплакати… Нам – бійцям «Донбасу» – дуже допомогло щоденне спілкування один з одним у полоні. Сто людей розбирали, обговорювали, хто що бачив, хто де загинув. Важливо, як ти житимеш далі з таким досвідом. Приймеш його чи він тебе знищить. Спілкування допомогло все пережити і просто не здуріти.
– Є різні способи звикання до мирного життя. Який порадиш?
– Інтуїція підказує, як лікуватися. Головне, звісно, аби це не були алкоголь чи наркотики.
– Що плануєш на майбутнє?
– До війни планував. Коли в будинок переїду, до роботи стану, родину заведу, машину куплю… Все закінчилось тим, що я не адвокат, вивчаю музику й узагалі живу в іншій частині України (до війни Ігор жив на Івано-Франківщині – ред.).
– Ким себе відчуваєш – літератором чи музикантом?
– Добровольцем.
Фото – АрміяInform, lb.ua
