Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Владиславу ще не виповнилося 18 років. Він був студентом, жив у Соледарі, мріяв про майбутнє. Але війна змусила його і родину залишити рідне місто. А коли Соледар опинився під окупацією, юнак вирішив: він більше не буде лише спостерігачем.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
У 18 років Владислав підписав контракт із ЗСУ на три роки. Він знав, що хоче стати артилеристом, і обрав службу у 23 окремій механізованій бригаді, яка отримала натовську техніку. Спершу був номером обслуги самохідної гаубиці, потім — механіком-водієм. Тепер він старший навідник у самохідно-артилерійському дивізіоні, який працює на M109L.
Попри складні умови та постійні бої, Владислав, якого побратими кличуть «Донбас», знає: найважливіше — це люди поруч. У бригаді панує справжнє братерство, що єднає їх у боротьбі за кожен клаптик рідної землі.
«Разом ми сильніші. Кожен має захищати свою землю та родину. Воїнами не народжуються — воїнами стають», — каже боєць.
Соледар, Донбас, Україна — його біль, його боротьба. І він воює за тих, хто залишився під окупацією, і за тих, хто вже не має дому.
Як повідомляла АрміяInform, у війні на виживання роль психолога важко переоцінити. Поранення зазнають не тільки тіла, а й душі воїнів. Лейтенант Сергій Ростіков очолює групу контролю бойового стресу у 21 окремій механізованій бригаді.
