Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Від початку повномасштабного вторгнення в Україну керівництво росії неодноразово змінювало цілі своєї так званої спецоперації, які воно озвучує в публічному просторі. Щоб пояснити ці інформаційні коливання, треба нагадати, як протягом року цілі «спецоперації» озвучувались різними російськими офіційними особами. Про це пише Центр протидії дезінформації при РНБО України.
24 лютого путін назвав метою спецоперації «захист жителів Донбасу, демілітаризацію та денацифікацію України», а також «передання до суду тих, хто вчинив численні криваві злочини».
Через тиждень після початку війни, коли російським військам не вдалося захопити ні Київ, ні Харків, ні якесь інше велике українське місто, такі цілі як «демілітаризація» та «денацифікація» практично зникли з ужитку російських політиків, вони стали більше говорити про допомогу Донбасу і врегулювання ситуації за допомогою переговорів. 1 березня міністр оборони рф с.шойгу вже не згадував про «денацифікацію», а заявив, що спроби окупації військами Київщини у лютому були «відволікаючими діями», а тепер мета «спецоперації» – це «захист росії від загрози з боку країн Заходу, які для боротьби з москвою намагаються використовувати український народ».
18 березня, напередодні деокупації Бучі, Ірпеня, Гостомеля та інших населених пунктів Київщини, путін запевнив, що насправді росіяни захищають «ДНР і ЛНР, які страждають від геноциду». Шойгу миттєво скорегував власні висловлювання і 29 березня вже нічого не говорив про погрози з боку країн Заходу, а заявив про зосередження основних зусиль на «досягненні головної мети – звільненні Донбасу та південної України задля забезпечення сухопутного коридору в окупований Крим і отримання виходу до Придністров’я».
Цей наратив протримався до липня минулого року і підтримувався гучними заявами путінського оточення – лавровим, пєсковим, патрушевим, володіним…
20 липня міністр закордонних справ рф с.лавров вкотре змінив «географічні завдання «спецоперації» і заявив – тепер це не лише «ДНР»/«ЛНР», а й «низка інших територій».
Зважаючи на події останніх місяців, очевидно, що війна поступово переходить на російську територію і в москві готуються до найнегативніших для рф сценаріїв розвитку «спецоперації». І в січні 2023 року російський диктатор очікувано визначив її «нову ціль». За його словами, російські загарбники в Україні «захищають росію». Під час зустрічі зі студентами в Волгограді путін заявив, що окупанти нібито борються проти загроз, які росії «намагаються створити на її ж історичних територіях». «Наше головне завдання – це збереження росії», – дослівно сказав путін. Наразі путінську риторику, що рф не потрібні нові українські землі, а основна мета – тільки захист власної території, залишається головним меседжем російських пропагандистів.
Саме тому ліквідація самої можливості обстрілу українцями прикордонних регіонів рф стає для путінського режиму пріоритетним, але нездійсненним завданням. Незважаючи на заяви про «знищення військового потенціалу України» та «повне припинення постачання в українські війська ракет, боєприпасів, військового знаряддя», успішні обстріли військових об’єктів у Бєлгородській та Курській областях довели росіянам протилежне. Щоб приховати від народу системні поразки своєї армії, російська влада намагається взагалі відійти від декларування цілей війни проти України. Пропагандистка м.симоньян вже заявила, що «ми маємо мовчати про цілі «спецоперації».
Отже, з кожною поразкою у війні путін кардинально змінював цілі «СВО» – від «денацифікації та демілітаризації України» і «взяти Київ за три дні» до «збереження росії». Постійна зміна цілей «СВО» яскраво демонструє розгубленість путіна і втрату впевненості в перемозі. Адже російський диктатор розраховував провести в Україні миттєву «спецоперацію», аналогічну тій, яку за два місяці до цього росія здійснила в Казахстані. Тоді, скориставшись зовнішньою нагодою, вони ввели війська, захопили ключові точки та адміністративні будівлі, чим подавили спротив протестувальників. В Україні окупанти намагалися зробити те ж саме, але все пішло не за планом і бліцкриг вилився в повномасштабну війну, до якої ні путін, ні російське суспільство виявились неготовими. Також невдачі призвели до сварок між путіним і військово-політичним керівництвом росії. Проте наразі путін не може офіційно визнати поразку спецоперації через загрозу втрати влади та розпаду росії як держави. Саме тому останнім часом в російському публічному просторі активізувалась риторика щодо закінчення війни шляхом перемовин. Однак попередні раунди переговорів не принесли жодних конкретних результатів. Тому, Київ справедливо вважає, що загарбники можуть використати переговорний процес для підготовки до нових агресивних дій, а кремль не хоче відмовлятись від вже окупованих територій України.
