Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Один із молодих офіцерів, які цього року поповнили лави Дніпровської зенітної ракетної бригади Повітряного командування «Схід» Повітряних Сил Збройних Сил України – дівчина, золота медалістка лейтенант Марія Ткаченко. Попри те, що офіцерка закінчила Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, її фах дозволяє служити Марії у будь-якому виді Збройних Сил чи роді військ. Вона – начальник клубу.
– З мого випуску нашої, здавалося би, цілком «сухопутної» академії, семеро стояли у строю в синіх одностроях, – розповідає дівчина. – З факультету до військових частин Повітряних Сил потрапило служити нас п’ятеро, причому четверо – з моєї групи. На думку моїх одногрупників, служба в Повітряних Силах – це елітна військова служба, тому звістку про розподіл ми зустріли радо й з ентузіазмом.
Родом Маша з Миколаївщини. Коли сусідня держава-агресор анексувала Крим і розпочала гібридну війну на Донбасі, дівчина вчилася в 11 класі. Та, як і більшість українців, коли в наш загальний дім прийшла біда, Марія гостро й болісно сприйняла події лиховісного чотирнадцятого року. Разом з іншими мешканцями невеликого південного міста Новий Буг включилася у волонтерську роботу.
– Спочатку допомагала збирати й фасувати продукти та медикаменти, – ділиться спогадами Марія. – Згодом уже й форму, бронежилети на передову передавали, плели маскувальні сітки. І так – до закінчення школи, після чого я остаточно зробила свій життєвий вибір, поїхавши вступати до львівської академії.
– Якщо чесно, я, як багато дівчат, мріяла стали акторкою чи журналісткою, – усміхається лейтенант Ткаченко. – До першого навіть готувалася – грала в театрі. Все змінив чотирнадцятий рік. І в якійсь момент моя мама запитала мене: «Ти не бажаєш піти у військовий виш, стати офіцером?» Я спочатку не зрозуміла, про що мова, бо ніколи не цікавилася цим питанням. Коли ж дізналася, що мій брат свого часу закінчив академію Сухопутних військ, і він детально мені все розповів, я зацікавилася.
Роки навчання пролетіли непомітно. Випуск в умовах карантину, розподіл. Коли після закінчення академії дівчина їхала за розподілом до Дніпра, то, зізнається, хвилювалася. Адже це – перше місце її офіцерської служби, нові люди… Втім, на місці все виявилося не таким страшним. Ще перебуваючи у відпустці, з нею зв’язався заступник командира частини з морально-психологічного забезпечення підполковник Сергій Палун, аби допомогти із пошуком житла.
– Я була здивована, адже не очікувала такої турботи та ставлення, – зізнається Марія. – Вже пізніше, під час роботи, я побачила його професіоналізм, уміння працювати з людьми і зрозуміла, що в мене є безліч прикладів для наслідування. В перший же день перебування в частині я була вражена відкритістю та щирістю всіх офіцерів. Командир полковник Віталій Вікторович Палагута та його заступники дали зрозуміти, що я стала членом цієї маленької родини, і як молодий лейтенант завжди можу звернутися за допомогою.
Вже за перші місяці офіцерської служби лейтенант Ткаченко зробила кілька важливих висновків. По-перше, все, чого її навчали в академії, стає їй у пригоді: так само знімаються відеоролики, береться участь у флешмобах, випускаються газети і робляться стенди. Але при цьому вона ще й постійно вчиться чогось нового. І, по-друге, молода офіцерка винесла для себе те, що у військовому колективі завдяки вмілому керуванню та гарно підібраним кадрам насправді хочеться служити і робити щось більше для своїх Збройних Сил та України.
