Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
Робота над створенням бойових машин підтримки танків почалася в СРСР в середині 80-х років ХХ століття. Одним з ініціаторів був Маршал Радянського Союзу, начальник генштабу РА Микола Огарков.
Тоді превалювала концепція прориву радянських танкових армад до Ла-Маншу, що передбачало оперування великими масами танків і БМП.
Одним з найбільш важливих стримувальних чинників застосування цієї концепції був факт насичення піхотних підрозділів країн НАТО як легкими ручними протитанковими засобами, так і створенням спеціальних підрозділів, оснащених ПТРК, вертольотами вогневої підтримки. У цей час була створена й взята на озброєння низка зразків протитанкових засобів рівня взвод-рота (РПГ LAW-80, Enforcer, Alcotán-100, SMAW, ПТРК Aries, Javelin), не рахуючи прийнятих раніше на озброєння ракетних комплексів TOW, Milan, Dragon. Через масове застосування та розпорошеність по лінії оборони такі засоби протитанкової оборони могли кардинально змінити хід бою.
У танків з оглядовістю завжди були проблеми, а саме — мале поле зору танкових приладів спостереження. До того ж і низька вогнева продуктивність баштового та спареного кулеметів також не дозволяли адекватно реагувати на загрозу з боку озброєною гранатометами піхоти. Тому виникла необхідність створення спеціалізованого засобу, здатного діяти в бойових порядках атакувальних танкових армій, який дозволяє боротися з танконебезпечними цілями — наземними й повітряними.
Отже, основними вимогами до машини, призначеної для боротьби з піхотою і вертольотами вогневої підтримки, були:
- швидка реакція;
- висока вогнева продуктивність (вогонь на придушення, знищення пускової установки ПТКР);
- прохідність, як у танків;
- багатоканальність, обумовлена широким спектром цілей.
Використання танкового шасі для створення нової машини було найбільш очевидним та ефективним рішенням: крім уніфікації, машина ставала абсолютно порівняною з танками за динамічними характеристиками і прохідністю.
По суті, стояло завдання створення своєрідного «вогневого комбайна», однаково придатного і для боротьби з піхотинцем з РПГ, і з вертольотом з ПТРК. Природно, єдиного зразка з подібним рівнем універсальності тоді не існувало. Запозичена у БМП-2 30-мм автоматична гармата 2А42 для використання як основної зброї БМПТ (бойової машини підтримки танків, як було вирішено охрестити нову машину) була цілком придатна для роботи по піхоті у легких фортифікаційних спорудах і легкоброньованих цілях, але не підходила для боротьби з повітряними цілями. Застосування спареного кулемета як засобу боротьби з піхотою не забезпечувало необхідної щільності вогню, що, втім, стосувалося і гармат. Завдання було розв’язане шляхом «масштабування», тобто заведено використовувати два кулемети та дві гармати. Для боротьби з піхотою в траншеях і на зворотних схилах висот вирішили використовувати гранатомет. Для боротьби з ворожими танками, капітальними фортифікаційними спорудами було ухвалене рішення використовувати ПТРК.
Перший зразок нової машини отримав позначення «об’єкт 781». Саме на цій машині проробляли різні варіанти установки Й управління озброєння.
Реакція країн НАТО
Відомості про розробки були отримані в НАТО й у Німеччині провели аналогічне розроблення.
У кінці 90-х років ХХ століття в Німеччині в рамках програми створення NGP (Neue Gepanzerte Platforme — нова броньована платформа) пропонувалася модульна схема створення машини з можливістю установки танкової гармати, з рівнем захисту основного бойового танка, можливістю перевезення десанту — як це було реалізовано в Ізраїлі в танку «Меркава». У підсумку проєкт монстра масою в 80 тонн був закритий — як з логістичних, так і з економічних міркувань.
В Ізраїлі через місцеву специфіку певним аналогом БМПТ виявився важкий БТР «Ахзарит», озброєний баштою від зенітної самохідної установки М163. У цієї машини виявилася вельми своєрідна тактична ніша, вона використовувалася для боротьби з диверсійними групами: потужна нічна оптика дозволяла засікати противника на великих відстанях, а вогонь шестиствольної 20 мм гармати не залишав шансів на порятунок.
У США бойова машина під позначенням AGDS / M1 (система захисту від наземних і повітряних загроз) базувалася на шасі танка «Абрамс», озброєння передбачалося з двох 35 мм гармат Bushmaster III і 12 універсальних зенітно-протитанкових ракет ADATS, які можна застосовувати для боротьби як з повітряними, так і з наземними цілями. Допоміжне озброєння складалося з дистанційно керованої стабілізованої кулеметної установки CSWS. Цей проєкт виявився паперовим, він так і не був реалізований, але виявився предтечею російського БМПТ.
Утім, від ідеї американці не відмовилися, і сучасна її реінкарнація під назвою Stryker Mobile SHORAD є БТР Stryker з контейнером на 4 ЗКР Stinger, 2 пускових установки ПТРК Hellfire Longbow і 30-мм автоматичною гарматою M230LF зі спареним кулеметом. У перспективі планується оснащення машини бойовим лазером.
У Росії за результатами випробувань дослідних зразків прийшли до схеми, яка стала канонічною: установка гармат, кулеметів і пускових установок ПТКР (всіх по 2 штуки) у башті. Саме за такою схемою зроблені широко рекламовані «Термінатор» і його спрощений варіант — бойова контртерористична машина БКМ-1.
На території колишнього СРСР спроби створення аналогічних машин робилися в Азербайджані і в Україні.
Житомирський бронетанковий завод запропонував варіант «Страж» з монтажем двогарматного модуля «Дуплет» на шасі Т-64. Машина вийшла незбалансованою й відверто нежиттєздатною.
Азербайджанські машини базувалися на шасі БРДМ-2 і МТЛБ і, крім стандартного вже поєднання «гармата-кулемет-гранатомет», додатково оснащувалися пусковими установками авіаційних НКРСів. Це рішення виявилося вельми сумнівним через низьку точність ведення вогню авіаційними боєприпасами.
Висновок: клас машин у цілому не виправдав покладених на нього надій, низька ефективність через недостатню ситуаційну обізнаність (малі поля зору приладів, низька оглядовість), БМПТ орієнтована на протидію легкій піхоті, але абсолютно беззахисна перед ударними вертольотами, штурмовиками. Сучасна БМПТ фактично може результативно використовуватися як протипартизанська або протизасідкова машина, але для країн 3-го світу вона виходить занадто коштовною, про що свідчать закупівлі за 20 років трьома країнами в одиницях штук. По суті — це провал.
У майбутньому можна припустити збільшення ролі ударних БПЛА, тобто зміщення акценту засобів ураження бронетехніки з наземних на повітряні, отже, перспективна БМПТ повинна мати досить потужну ППО-складову, ймовірно — на базі лазерної установки. Також можна припустити, що «БМПТ майбутнього» повинна мати мережевоцентричну бойову інформаційну систему з елементами штучного інтелекту, комплекс активного захисту, причому не тільки для самозахисту, а й для прикриття машин свого підрозділу. Безумовно подібна машина коштуватиме досить дорого, але, якщо розглядати як альтернативу черговий варіант МТ-ЛБ з ЗУ-23-2, слід зазначити, що в Нагорному Карабаху машини такого типу засвітилися як беззахисна жертва, їхні часи вже безповоротно минули.
