Про це стало відомо з вироку Сумського районного суду Сумської області. На початку 2024 року місцевий мешканець Сум, який працював механіком у приватній…
Ініціатором цього проєкту став член дослідницької краєзнавчої групи UrbanExplorersLviv Андрій Риштун, 36-річний львівський IT-фахівець, який вільний час присвячує екстремальному туризму та діггерству. Останні кілька років він з колегами також захопився пошуком бойової техніки часів Другої світової. Зокрема бойових літаків. Під час пошуків група дослідників повернула з небуття історії понад десяток повітряних суден.
Музей загиблих літаків – проєкт недержавний і некомерційний. Усі витрати на його облаштування пошуковці покрили власним коштом, спорудивши для знахідок своєрідний ангар, що не боїться погодних примх.
Який вигляд має експозиція цього музею, бачив кореспондент АрміяInform.
Синтез екстремального туризму і майже детективу
Насамперед зазначу, що дістатися зі Львова до локації, де розташовано музей без власних «коліс» досить проблематично. Село Хоросно, де відкрито експозицію, за 20 кілометрів від обласного центру. А сама експозиція розміщена на власному подвір’ї Андрія Риштуна, у віддаленні від автодороги.
Ініціатор виставки розповідає, що зацікавився пошуком загиблих літаків Другої світової близько двох років тому за порадою Андрія Кир’янова – керівника групи «Пошук літаків ДСВ в Україні», і відтоді це стало для нього активною частиною життя. З того часу пошук відбувався на територіях Львівської, Волинської, Тернопільської, Івано-Франківської, Рівненської та Закарпатської областей. Упродовж двох років досліджено 40 місць падінь у Західній Україні.
Музейна експозиція розрахована насамперед на тих, кому небайдужа тема військової авіації. Серед експонатів – рештки двигунів, обладнання і частин фюзеляжу різних систем літаків виробництва Німеччини, СРСР, США, Польщі. Втім, відвідувачам буде цікаво дізнатися більше про сам процес пошуку авіатехніки минулого.
Про це дослідники випустили книгу, у якій описали всі свої пошуки впродовж одного сезону 2019-го. Кожна така експедиція – синтез екстремального туризму, детекторного пошуку і…майже детективу. Адже по крихтах доводиться збирати не лише уламки загиблої крилатої машини, а й історичні відомості про те, як вона опинилась у цьому районі, які саме обставини призвели до падіння з небес.
Андрій Риштун зазначає: в експедиціях зазвичай беруть участь 10–15 осіб. Хтось копає і бігає за уламками важкодоступними ділянками. А хтось лопатить архіви, проводить дослідження спогадів місцевих жителів, які є основним ресурсом інформації. «Наводку» на місце авіатрощі ретельно перевіряють, адже, часом, тих, хто був самовидцем падіння літака вже немає серед живих. А їхні нащадки можуть добряче «прикрасити» спогади спочилих родичів.
Та й архіви, подекуди, надають суперечливу інформацію. Наприклад, нацистське Люфтваффе ретельно документувало факти загибелі своїх літаків. Намагалися вказати географічні координати, якщо це було можливо. І записи ці збереглися в архівах донині. А от радянські документосховища не можуть похвалитися такою педантичністю. От і доводиться складати інформаційний «пазл» по шматочках.
Експонати – частини німецьких Юнкерс-52, Юнкерс-88, Хейнкель-111, Фокке-Вульф-190, радянських МіГ-3, Іл-2, СБ, ДБ-3а, польських PZL Karas, американських Aerocobra Bell-39, BostonА-20.
«Карлсон» з Люфтваффе на лакшері-курорті!
Буковель відомий насамперед тим, що там є дорогий гірськолижний курорт. Утім, знайти в тих місцях можна не лише гламур і пафос, а й залишки німецького бомбардувальника Юнкерс-52 часів Другої світової!
Після програшу в першій світовій війні Німеччині заборонили будувати військові літаки. Тож під транспортним «соусом» вони клепали вантажні Юнкерси-52, але із «недокументованою» можливістю довстановити ще два двигуни й кулемети. Коли довелося захоплювати світ, німці швидко переобладнали вантажні «Юнкерси» під військові потреби. Після війни цей тип літака ще довго служив у різних країнах у цивільній авіації, здобувши славу автомата Калашникова серед літаків. Він є навіть нині в каталозі Люфтганзи.
Андрій Риштун розповідає, що віднайти залишки машини Люфтваффе допомогли якраз «наводки» від місцевих. Місце падіння Ju-52 приблизно за 6 кілометрів від гірськолижного курорту «Буковель», високо в горах.
Далі була дорога до Буковеля і дальнього озера. Звідти потрібно три години йти до маловідомої колиби на полонинці в самому серці Горган.
– Від полонини до літака слід простувати стрімко вгору. «Юнкерс», власне, мав лежати у хвойному чагарнику. Саме тому його і не розтягнули лісоруби, бо їх просто так високо не буває, – розповідає Андрій. – Впав би літак нижче в ліс, то й гайки б не лишилося. Впав би трохи вище на безлісу полонину, туристи б розтягнули на сувеніри!
Пошуки дали результат – знайшли двигун – характерний авіаційний «карлсон» з поршнями по колу. Біля нього валялося ще багато залізяччя. Неподалік першого двигуна пошуковці знайшли другий і третій. Визначили, що літак згорів, бо весь дюраль оплавився. Так могло статися, якщо літак летів занизько і зачепився за хребет. Наприклад, збився в темряві з маршруту. Пального були повні баки, бо він добре горів. Інша версія: «Юнкерс» збили біля Коломиї і тут він просто впав, утікаючи на «домашнє» летовище.
Повстанська ППО і його лендлізівська жертва
Існує багато легенд та чуток про те, як вояки УПА збивали радянські й німецькі літаки, проте документально підтверджені – одиниці. Якраз цей випадок, що стався майже наприкінці війни недалеко від Львова, між селами Якторів та Словіта, остаточно відомий і підтверджений архівами. Жертвою імпровізованого ППО хлопців з лісу став лендлізівський американський Boston А-20 Havoc– двомоторний літак, який використовували і підрозділи військової авіації СРСР.
Місцеві старожили Словіти стверджували, що літак збила місцева боївка УПА з німецького кулемета MG. Екіпаж спробував здійснити аварійну посадку на полі в лісі, але літак зачепив дерева, вибухнув і згорів, усі пілоти загинули.
Одна з деталей, що допомогла пролити світло на цю історію – дослідники натрапили на відомий у середовищі пошуковців інтернет-аукціон Violity, на обговорення лоту ордена Олександра Невського з номером. Нагорода дуже нечаста, і нагороджували нею лише за виняткові заслуги. Люди, які знайшли орден, стверджували, що виявили його на відстані 50 метрів від місця падіння літака біля села Словіта на Львівщині. За номером нагороди цей орден належав гвардії старшому лейтенанту Жарікову Михайлу Тихоновичу. Тобто пілоту цього літака. Вибух був потужний, літак розкидало на сотні метрів. Навіть команда НКВС у 1945 році не змогла все визбирати і знайти.
Отже, за наявними деталями й уламками, які знайшли пошуковці, літак визначено як транспортний Boston А-20 HavocА-20. За номерами знайдених на місці падіння шильд визначено конкретний борт. Дата падіння і екіпаж теж відомі. Причина падіння – вояки УПА, ймовірно з Лагодівської боївки, обстріляли літак з кулемета MG-42, внаслідок чого він загорівся, впав і вибухнув. Усі члени екіпажу загинули. НКВС за перший день навіть не зміг дістатися до місця, бо зустрів спротив українських вояків. Все майно, що віз літак, повстанцівивезлина фірах. Ймовірно, літак віз зброю. Лише наступного дня чекісти дісталися місця падіння й забрали тіла пілотів. Факт збиття повстанцями літака підтверджений навіть у радянських архівах.
На їхніх могилах не ставлять хрестів…
Причиною падінь військових літаків подекуди не були запеклі повітряні бої чи відчайдушний зенітний вогонь. Траплялися випадки, коли до авіатрощі призводили погодні умови, брак пілотажного досвіду, недосконалість приладів навігації того часу. Така історія спіткала екіпаж німецького бомбардувальника Heinkel-111, який дослідники знайшли в Карпатах у районі Долини.
Андрій Риштун розповів, що в тій експедиції брали участь понад 10 пошуковців, але й у такому складі вони не змогли евакуювати з місця катастрофи всіх уламків. Сам борт Люфтваффе загинув під час рейсу з польського Кросно до Чернівців у березні 1944-го.
– Ми по крихтах збирали інформацію. Загалом на пошук даних пішло близько трьох років, – говорить Андрій Риштун. – За архівними даними вдалося встановити, що того дня була негода– снігопад. Радянські літаки не піднімалися в повітря взагалі. Екіпаж «Хейнкеля» був молодий. Найстаршому було лише 25 років. Вони врізалися в гору й загинули на місці. Місцеві жителі розповідали про кістки, яких багато знаходили навколо літака.
Група пошуковців уважно дослідила місце катастрофи. Серед знайдених речей – жетон пілота, деталі парашутної системи, генератор BOSH, елементи шасі, вихлопної системи і двигуна, розкидані вздовж прямого падіння. Були і підошви від взуття, що свідчило про фатальну для екіпажа аварію.
Слід додати, що пошуковці встановлюють на місцях загибелі літаків пам’ятні таблички. Якщо вдається визначити імена членів екіпажу, ці дані теж вказують, аби люди пам’ятали про військових пілотів і їхню ризикову професію.
Крім того, в музеї, як частина експозиції, представлена своєрідна данина пам’яті екіпажам загиблих літаків часів Другої світової – авторська робота молодих талановитих львівських митців – модель літака-винищувача, зібрана зі шматків дюжини справжніх бойових літаків того часу.
На наступний сезон пошуковці мають багато планів: карпатські крутосхили і густі волинські ліси приховують багато нерозкритих таємниць авіапригод минувшини. Кореспонденти АрміяInform обов’язково візьмуть участь в одній із майбутніх експедицій мисливців за загубленими літаками!
Фото автора та з архіву Андрія Риштуна
