Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Два роки важкопоранений Ігор Чернецький волонтерив у АТО в інвалідному візку, після чого створив унікальний ветеранський заклад
Під час Революції гідності юрист за освітою Ігор очолював Михайлівську сотню. У ніч проти 19 лютого 2014-го він дістав важкі кульові поранення, через які пережив клінічну смерть. Пізніше чоловік возив «гуманітарку» в район бойових дій, пересуваючись поза салоном своєї автівки в інвалідному візку або на милицях.
Здійнявшись на ноги, Чернецький знову подався на війну. А після повернення у мирне життя він, кавалер ордена «За мужність» III ступеню, разом із дружиною Наталею заснували прихисток для битих війною комбатантів. Цікаво, що із майбутньою половинкою він познайомився й узяв шлюб під час кривавих сутичок на Майдані.
Віки інші. Ворог – той же
Селищу Клубівці поблизу Івано-Франківська цього року виповнюється 500 років. Але більше воно знане не стільки стародавністю, скільки двома пам’ятками: музеєм «Криївка УПА» і центром реабілітації військових та їхніх родин «Бандерівський схрон». Схрон – єдиний у своєму роді на цілу Україну.
У березні 1951-го група енкаведистів знищила у лісі поблизу Клубівців криївку воїнів УПА. Перед її штурмом чекісти запропонували бандерівцям здатися. Не одержавши відповіді, вони закидали сховище гранатами. А незабаром почули зсередини вісім глухих пострілів.
«Резиденцією» майбутнього Схрону став великий занедбаний дім репресованого у 1944-му священнослужителя
Восьмеро відчайдухів замість неволі обрали смерть. Поміж їхніх тіл карателі узріли знищені ними перед загибеллю документи, друкарську машинку, радіоприймач. У жовтні 1992 року цю криївку почали відновлювати – як пам’ятник для прийдешніх поколінь.
-
- Ігор та Наталя Чернецькі
А у 2016-му у Клубівцях оселилося непересічне подружжя, до якого місцеві спочатку поставилися з деякою осторогою. Справа у тому, що у селі й у районі мешкає сила-силенна люду з репресованих кремлівською владою родин. Утім, коли селяни взнали про намір цієї пари створити прихисток для ветеранів російсько-української війни, ставлення до Ігоря й Наталі змінилося.
Місцевий священник, дружина якого теж із репресованих, запропонував їм для майбутнього центру «резиденцію» − великий занедбаний дім священнослужителя, висланого 1944-го у Сибір. І назва прихистку, за словами Ігора, народилася сама собою, бо неподалік відновили «Криївку УПА»…
Раз мільйон, два мільйон…
– Я бачив, якими виходили наші хлопці з Іловайська і Дебальцевого. Бачив, як після повернення з війни у багатьох не залишається нічого! – розповідає Ігор. – Ні квартири, ні майна, ні грошей. Було таке, що я брав одяг і взуття зі Схрону, віз у лікарню, бо людям ні в чому звідти вийти! Про їхній психологічний стан й казати годі!
Так з’явилася ідея створення прихистку для ветеранських родин. Місце, де можна привести битих війною до божеського вигляду, якось відновити їхнє здоров’я, підшукати роботу, житло. Ігор із дружиною воліли бачити тут усіх охочих зцілити тіло і серце від болючих ран, хто потребує підтримки справжніх друзів.
Тому за першої можливості почали запрошувати комбатантів нинішньої війни із Росією, учасників Майданів, фронтових волонтерів. Їм удалося створити не просто реабілітаційний центр, санаторій чи лікувальний заклад. Коли людина потрапляє сюди, це означає, що всі інші від неї відмовились, а Схрон – їхня остання надія.
«Ми з дружиною воліли бачити у Схроні всіх охочих зцілити тіло і серце від болючих ран, хто потребує підтримки справжніх друзів»
Під першою можливістю Ігор має на увазі момент, коли на його власні гроші, отримані від держави як компенсацію за поранення й інвалідність, вони з Наталею та друзями відремонтували будівлю Схрону. Впродовж 2016−2018 років вони проводили безкоштовні відпочинкові заїзди для побратимів із обов’язковим курсом комплексної реабілітації, рибалкою, походами у гори.
А з березня 2017 року прихисток запрацював ще й як Будинок ветерана, де чоловіки й жінки у період психологічної кризи можуть до пів року пожити у колі побратимів. Цьому посприяла друга «інвестиція». За прикладом Ігора його колишній пацієнт Сергій із 11-го батальйону «Київська Русь» віддав Схрону гроші з компенсації за інвалідність на будівництво і облаштування столярної майстерні. За підрахунками автора, сума цих двох внесків у розвиток прихистку перевищила 1 мільйон гривень!
Ігор і Наталя зізнаються: іноді у них мало не опускаються руки, бо вони не знають, чим їм годувати людей назавтра…
Схрон начебто став на ноги, але ж… З тиждень тому Ігор порахував надходження та витрати на прихисток за весь час його існування. Громадській організації «Центр для учасників АТО та членів їхніх сімей «Бандерівський Схрон» допомагали коштами закордонні українські діаспори, обладміністрація, Мінветеранів, просто небайдужі, як, приміром, відома співачка Софія Федина зі своїх гонорарів за альбоми.
Загальна сума фінансових та матеріальних надходжень сягнула семи мільйонів гривень. Виникає запитання: у перерахунку на 700 ветеранів, які тут отримали нову путівку у життя, це мало, чи багато? Судити про це мають право не всі. Приміром, тіж благодійники-канадці після візиту в Схрон були від побаченого у захваті, а вони грошей на вітер не викидають. Самі ж Ігор із Наталею зізнаються: іноді у них мало не опускаються руки й закінчуються внутрішні енергетичні ресурси. Чому? Тому що вони часом не знають, чим їм годувати людей наступного тижня…
Про сухий закон, іграшки й каву
Колектив Центру із п’яти людей досі працює на волонтерських засадах. Простіше кажучи – без зарплатні. Скажімо, психіатр найвищої кваліфікації Галина Дичковська дивом примудряється поєднувати роботу в муніципальному закладі психологічної допомоги з напруженою діяльністю у Схроні. Та й сам Схрон утримується майже виключно за рахунок доброчинців і на невеликі кошти, які приносить соціальний бізнес закладу. І це при тому, що у період перебування тут ветерани з інвалідністю, важкими психологічними розладами та нерідко супутніми шкідливими залежностями перебувають на повному матеріальному забезпеченні.
Із оголошення на сторінці Схрона у FB:«Для того, щоби потрапити до Бандерівського Схрону, ветеран повинен: мати підтвердження участі у бойових діях та бути готовим дотримуватись правил перебування у Будинку ветерана. Буття в будинку ветерана безкоштовне. Але ми не є ні гуртожитком, ні санаторієм.
У нас діє суворий «сухий закон». Для всіх ветеранів участь у групових та індивідуальних консультаціяхі тренінгах психолога є обов’язковою. Обов’язковою складовою є і посильна трудотерапія. Це підтримання порядку й чистоти, заготівля дров для опалення приміщень, зайнятість у столярній майстерні, іноді – городні, ремонтні чи будівельні роботи. Вітається участь у програмах «Кава зі Схрону» та «Іграшки зі Схрону».
Схрон, на думку Ігоря, має годувати себе сам. Тому кошти від грандів і держави спрямовує здебільшого на його розвиток. І плекає надію, що у досяжному майбутньому він не залежатиме від сторонньої допомоги, що надходить за принципом «То густо, то пусто».Так, незначного фінансування, яке Центр отримує у межах обласної програми з підтримки ветеранів АТО (ООС), вистачає хіба що на закупівлю деяких будматеріалів. Та й кошти виділяють на папері весною, а на рахунок «падають» восени.
Аби вижити, ветерани виготовляють устолярній майстерні сувенірну продукцію – така робота позитивно впливає на дрібну моторику рук. «Фішкою» Будинку є власного приготування кава. Зерна замовляють у професійних світових трейдерів із Бразилії, Колумбії, Еквадору. Їх тут обсмажують, фасують і продають.
У Схрона вже з’явилися постійні замовники, бо створені тут бленди (суміші сортів кави) є ексклюзивними: «Придбавши у нас один із семи блендів, ви можете бути певні, що в ньому є частинка нашої любові, яку хочемо передати нашим клієнтам. Для вас ця кава буде смачним та якісним продуктом, а нам ваша покупка дасть змогу допомогти новому ветерану» − публікує Бандерівський Схрону FB.
Проте, як повідомляла раніше АрміяInform, унікальний центр реабілітації учасників АТО/ООС на Прикарпатті може призупинити роботу через проблеми з фінансуванням. У планах керівництва «Бандерівського схрону» якомога швидше розв’язати проблемне питання. Проте, кажуть, без підтримки профільного відомства проводити реабілітаційні заходи для великої кількості ветеранів АТО/ООС – вкрай складно. Наразі, питання «виживання» центру обговорюють з місцевими посадовцями та заплановані перемовини з Міністерством у справах ветеранів України щодо подальшої роботи центру реабілітації учасників Антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил.
Про причини виникнення цих труднощів та шляхи їй розв’язання дізнавайтеся на сайті АрміяInform.
