До ініціативи наразі долучилися понад 100 військових частин Сил оборони України, які вже знищили понад 17 000 розвідувальних та ударних…
У проросійських ЗМІ активно триває дискредитація українських військових, що беруть участь в операції Об’єднаних сил (ООС). Майже щодня йдуть повідомлення про обстріли нами житлових будинків і цивільних об’єктів. Інколи ворожа пропаганда навіть повідомляє, що представники Збройних Сил України, незважаючи на різні «перемир’я» та «режими тиші», ведуть вогонь по… представниках спеціальної моніторингової місії ОБСЄ.
Часто подібні звинувачення ґрунтуються на цілком реальних провокаціях, коли патрулі спостерігачів дійсно потрапляють під обстріл. Проте, коли стається такий випадок, представники ОБСЄ мають негайно покинути небезпечну зону і вже потім візуально і на слух фіксувати, що залишене місце чи об’єкт зазнали обстрілу, не вказуючи, хто вів вогонь. Бо правильно встановити, звідки вівся обстріл, можна лише згодом, ретельно обстеживши і замірявши вирви, сліди влучань, кути і траєкторії. Тож у своїх звітах патрулі СММ ОБСЄ повідомляють лише те, що самі бачили і чули, наприклад, «перебуваючи в такому-то місці, вони в певному напрямку чули звук вибуху або побачили вирви від влучань».
Російська пропаганда, використовуючи певні частини тексту з подібних рапортів-звітів, активно розповсюджує інформацію про обстріли спостерігачів українськими військовими. Наприклад, рапорт патруля ОБСЄ про інцидент, що трапився 1 вересня 2019 року: «Патруль СММ у складі п’ятьох співробітників Місії на двох броньованих автомобілях перебував на вулиці Ахматової в північно-східній частині н. п. Пікузи (кол. Комінтернове; непідконтрольний урядові, 23 км на північний схід від Маріуполя), де спостерігачі проводили оцінку місць вогневого ураження. На місці також були три члени збройних формувань та дві особи з камерами. О 12:20 члени патруля Місії (троє з яких були ззовні, а двоє перебували всередині автомобілів СММ) почули та побачили вибух (за оцінкою, розрив снаряда) на дорозі на відстані близько 30 м на південний захід. Незабаром після цього спостерігачі помітили, як на дорогу біля місця вибуху впав хвостовик реактивної гранати. Члени патруля Місії відразу сіли до автомобілів і залишили це місце, від’їхавши приблизно на 2,5 км східніше від Пікуз. Перебуваючи там, у період із 12:40 до 12:46 спостерігачі зафіксували 10 вибухів невизначеного походження на невстановленій відстані в південно-західному напрямку. Згодом команда СММ благополучно повернулася до своєї бази в Маріуполі».
https://www.osce.org/…/special-monitoring-mission-to…/428861
«Оскільки патруль перебував на непідконтрольній території, то його і обстріляли українські військові», – саме такий висновок робить пропагандистська проросійська преса, якнайширше розповсюджуючи інформацію.
Але тут варто врахувати деякі невеликі нюанси, які дадуть остаточну відповідь, чи обстрілювали бійці ЗС України патруль спостерігачів. І перше – це місце, де трапився інцидент. У «Рапорті» вказано, що патруль перебував «на вулиці Ахматової в північно-східній частині н. п. Пікузи». Тут варто подивитися на мапу, на якій позначена лінія розмежування сторін, Пікузи буквально вклинюються виступом у підконтрольну територію, тобто західна околиця населеного пункту розташована на кілька кілометрів західніше так званої передової. Отож, по цьому населеному пункту дуже легко можна вести вогонь, трохи змінивши кут (навмисно чи ненавмисно). Тобто стріляти тут у спину своїм дуже зручно для російських найманців.
По-друге, в «Рапорті» йдеться про «…почули та побачили вибух (за оцінкою, розрив снаряда) на дорозі на відстані близько 30 м на південний захід. Незабаром після цього спостерігачі помітили, як на дорогу біля місця вибуху впав хвостовик реактивної гранати». Тут знову варто подивитися на мапу і згадати тактико-технічні характеристики озброєння сторін. Сама точка вибуху перебуває, як мінімум, майже за 3тисячі метрів від передових позицій бійців ЗС України.
Подібний постріл (вибух і хвостовик реактивної гранати) був здійснений, вочевидь, із гранатомета. Якщо брати те, що є на озброєнні сторін, то це можуть бути ручні гранатомети РПГ-7 і РПГ-18 «Муха», а також СПГ-9 «Спис» (станковий протитанковий гранатомет). Щодо прицільної дальності пострілу з «Мухи», то вона становить усього 200 метрів. З РПГ-7 ,дещо далі – до 750 метрів. Тому, якщо стріляли саме з цього виду озброєння, то вогонь вели тільки російські бойовики і по своїй території.
Щодо ТТХ боєприпасів, які застосовують з СПГ-9, то їхня прицільна дальність теж лише до 1300 метрів. Усе це протитанкові засоби і їх застосовують для боротьби з броньованими об’єктами, прицільна дальність у характеристиках не основне.
https://arsenal-info.ru/b/book/1187693005/37
За винятком застосування для СПГ-9 осколкової гранати ОГ-9В. Але тут постріл має бути здійснений роздільною наводкою і тоді його дальність зростає до 4,5 тисячі метрів. Але в цьому випадку стріляли зовсім не такою гранатою, адже в неї розліт осколків до 200 метрів.
http://russianguns.ru/?p=6058
У «Рапорті» ж ідеться, що вибух помітили в «30 метрах від дороги». Тож, якщо це була б осколкова граната, то патруль із великою вірогідністю зазнав би пошкоджень і повідомив би про розліт осколків. Подальші звуки вибухів, про які вказує патруль, з великою вірогідністю були здійснені з такого самого озброєння. А простіше — хтось кілька разів пальнув із «Мухи» по території Пікуз.
Про те, що в указаний час не зафіксовано ні обстрілу, ні бойового зіткнення в цій ділянці лінії розмежування, повідомляють і представники Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін (СЦКК), а також штаб ООС.
А інформація, що з патрулем ОБСЄ під час виконання завдань у Пікузах були «три члени збройних формувань та дві особи з камерами», говорить про те, що подібна провокація була підготовленою, і ці вибухи «особи з камерами» мали відзняти, щоб демонструвати як доказ обстрілу з української сторони. Подібне на Донбасі росіяни застосовували вже неодноразово.
І невелика ремарка: якщо патрулі спостерігачів, які дислокуються в Маріуполі, переїздять через лінію зіткнення на непідконтрольну територію, то наші бійці на передовій про це завжди знають і пам’ятають. А тому порушувати різні «перемир’я» і «режими тиші» вони не будуть, навіщо їм підставлятися? Тим більше, знаючи, що спостерігачі їздять по Пікузах, бачачи в оптику їхні білі машини, ніхто і ніколи з наших не відкрив би вогню, бо зразу ж в цьому ворог звинуватить нас.
