Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Один із молодих офіцерів, які цього року поповнили лави Дніпровської зенітної ракетної бригади Повітряного командування «Схід» Повітряних Сил Збройних Сил України – дівчина, золота медалістка лейтенант Марія Ткаченко. Попри те, що офіцерка закінчила Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові, її фах дозволяє служити Марії у будь-якому виді Збройних Сил чи роді військ. Вона – начальник клубу.
– З мого випуску нашої, здавалося би, цілком «сухопутної» академії, семеро стояли у строю в синіх одностроях, – розповідає дівчина. – З факультету до військових частин Повітряних Сил потрапило служити нас п’ятеро, причому четверо – з моєї групи. На думку моїх одногрупників, служба в Повітряних Силах – це елітна військова служба, тому звістку про розподіл ми зустріли радо й з ентузіазмом.
Родом Маша з Миколаївщини. Коли сусідня держава-агресор анексувала Крим і розпочала гібридну війну на Донбасі, дівчина вчилася в 11 класі. Та, як і більшість українців, коли в наш загальний дім прийшла біда, Марія гостро й болісно сприйняла події лиховісного чотирнадцятого року. Разом з іншими мешканцями невеликого південного міста Новий Буг включилася у волонтерську роботу.
– Спочатку допомагала збирати й фасувати продукти та медикаменти, – ділиться спогадами Марія. – Згодом уже й форму, бронежилети на передову передавали, плели маскувальні сітки. І так – до закінчення школи, після чого я остаточно зробила свій життєвий вибір, поїхавши вступати до львівської академії.
– Якщо чесно, я, як багато дівчат, мріяла стали акторкою чи журналісткою, – усміхається лейтенант Ткаченко. – До першого навіть готувалася – грала в театрі. Все змінив чотирнадцятий рік. І в якійсь момент моя мама запитала мене: «Ти не бажаєш піти у військовий виш, стати офіцером?» Я спочатку не зрозуміла, про що мова, бо ніколи не цікавилася цим питанням. Коли ж дізналася, що мій брат свого часу закінчив академію Сухопутних військ, і він детально мені все розповів, я зацікавилася.
Роки навчання пролетіли непомітно. Випуск в умовах карантину, розподіл. Коли після закінчення академії дівчина їхала за розподілом до Дніпра, то, зізнається, хвилювалася. Адже це – перше місце її офіцерської служби, нові люди… Втім, на місці все виявилося не таким страшним. Ще перебуваючи у відпустці, з нею зв’язався заступник командира частини з морально-психологічного забезпечення підполковник Сергій Палун, аби допомогти із пошуком житла.
– Я була здивована, адже не очікувала такої турботи та ставлення, – зізнається Марія. – Вже пізніше, під час роботи, я побачила його професіоналізм, уміння працювати з людьми і зрозуміла, що в мене є безліч прикладів для наслідування. В перший же день перебування в частині я була вражена відкритістю та щирістю всіх офіцерів. Командир полковник Віталій Вікторович Палагута та його заступники дали зрозуміти, що я стала членом цієї маленької родини, і як молодий лейтенант завжди можу звернутися за допомогою.
Вже за перші місяці офіцерської служби лейтенант Ткаченко зробила кілька важливих висновків. По-перше, все, чого її навчали в академії, стає їй у пригоді: так само знімаються відеоролики, береться участь у флешмобах, випускаються газети і робляться стенди. Але при цьому вона ще й постійно вчиться чогось нового. І, по-друге, молода офіцерка винесла для себе те, що у військовому колективі завдяки вмілому керуванню та гарно підібраним кадрам насправді хочеться служити і робити щось більше для своїх Збройних Сил та України.
