Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Напередодні Дня танкіста кореспондентка АрміяInform вирішила поспілкуватися з Валерією Межевікіною — дружиною легендарного «Адама», танкіста Євгена Межевікіна — й поглянути на життя офіцера очима найближчої людини.
Нещодавно Валерія та Євген відзначили агатове весілля — 14 років подружнього життя. Вони разом пройшли шлях становлення Героя України: від молодого лейтенанта — випускника Харківського інституту танкових військ до підполковника Збройних Сил України — начальника відділу колективної підготовки — заступника начальника управління підготовки Оперативного командування «Північ».
«Моя сестра запропонувала йому підсісти до нашого столика, і через пів року ми одружилися»
Майбутня дружина Євгена Межевікіна народилася в німецькому містечку поблизу Магдебурга у родині військового. Обставини склалися так, що дівчина переїхала до України. Тут здобула середню й дві вищі освіти — інженера-метролога й економіста підприємства. Тривалий час Валерія Межевікіна працювала торговельним представником підприємства «БІК Україна».
Із Євгеном вони познайомилися на дні народження Валерії й через пів року одружилися.
— Святкувала з подругами день народження в місцевому клубі у смт Черкаське. Усі місця були зайняті, тому моя сестра запропонувала йому підсісти до нашого столика. І через пів року ми одружились, — згадує Валерія Межевікіна.
Із початком російської агресії Євген у складі окремої механізованої бригади «Холодний Яр» виконував завдання за призначенням. Валерія жартує, що в той час бачила чоловіка більше на телеканалах, ніж спілкувалась з ним телефоном.
— Намагалася телефонувати двічі на день: до 8-ї ранку та біля 9-ї вечора. Розмови були короткими. Говорив, що все нормально, і там, де він знаходиться, усе спокійно. Робила вигляд, що вірю. Дуже важко було, коли він не міг відповісти. Пам’ятаю, не виходив на зв’язок три дні! Але поганих думок намагалась не допускати, — ділиться дружина Героя.
«Із нагородами й без них — однаково пишаюсь чоловіком»
Геройські вчинки танкіста відзначені на найвищому державному рівні. Першою нагородою Євгена Межевікіна був орден Богдана Хмельницького ІІ ступеню. Високу державну нагороду вручив Президент України.
Під час нагородження у Києві родина Межевікіних дізналася, що Євген вже нагороджений і орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню. Нагорода чекала Героя у бригаді протягом місяця.
Також Валерії Межевікіній запам’яталась нагорода у червні 2015 року недержавним орденом Народний Герой України.
— На нагородження їздили разом. Мене вразило, з якими шаною і повагою ставляться до Жені й інших нагороджених. Після смт Черкаське — це інший світ, — згадує дружина.
Найвищу державну нагороду — звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» — Євген Межевікін отримав 14 жовтня 2015 року.
Про те, чи змінила нагорода чоловіка й життя після неї, Валерія сказала так:
— Наше життя змінилося більше з війною. Для мене все залишилось так само. Я з нагородою і без неї однаково пишаюсь чоловіком. Певно, ще й тому, що самого Женю ця нагорода не змінила. Дуже часто мені дякують бійці, побратими. Приємно, але я вважаю, що на ці слова більше заслуговують його батьки.
«Наполягати чи відмовляти від військової служби дітей не будемо»
Євген та Валерія Межевікіни виховують двох дітей — 11-річну Вероніку та 9-річного Андрія. Коли чоловіка не було вдома, дітям дружина говорила, що тато у відрядженні.
— Хоч вони були маленькими, все ж розуміли більше, ніж я хотіла б. Вони, звичайно, знають, хто їхній тато й пишаються ним, але не хизуються батьковими нагородами. Майбутнє обирати їм самим. Наполягати чи відмовляти від служби у війську не будемо, — каже Валерія.
У вільний час родина Героя любить подорожувати. І найприємніше для дружини є визнання та шана небайдужих людей.
— У відпустку їздимо на море, у гості до батьків. Останнім часом в нашому маршруті з’явилися Карпати. Всюди у Жені є друзі — і це, можливо, приємніше за нагороди, — підкреслює Валерія Межевікіна.
Анна Гудзь
