Дослідник і популяризатор козаччини став тим, хто повернув українському народові пам’ять про його героїчне минуле і перетворив історію на національну…
Поки світові армії змагаються у швидкості розвитку безпілотних систем, на горизонті з’являється технологія, що може радикально змінити правила морської війни.
Дрони-екраноплани — апарати, які рухаються в кількох метрах над водою, користуючись ефектом екрану, — знову повертаються в поле інтересів провідних військових держав.
Зокрема, під час форуму DFNC3, команда Укроборонпрому домовилась про співпрацю з американською компанією LeVanta Tech Inc., щодо концепції «float-and-fly» (апарат з можливістю плавання та польоту). Як зазначив у своєму дописі генеральний директор Укроборонпрому Герман Сметанин, у нашій державі «зацікавлені розвивати виробництво на території України, а також організувати навчання для наших зброярів».
Своєю чергою експерти українського оборонного порталу ІКК Defense Express розповіли, що LeVanta Tech Inc., знана на профільному ринку ОВТ як розробник дронів-екранопланів Halia-X. Вони можуть здійснювати бойові мандрівки на відстані в майже 5 тис. км та корисним навантаженням в 1 тонну.
Непомітні для радарів, здатні швидко долати великі відстані й не потребуючи злітних смуг, вони можуть стати справжнім кошмаром для ворожих кораблів.
Що відбувається у світі в цій сфері? Які країни вже тестують бойові екраноплани і чи здатні вони вплинути на перебіг війни на морі? Про історію, сьогодення та перспективи дронів-екранопланів ми говоримо з експертом з питань розвитку озброєння та новітніх технологій Богданом Долінце.
— Пане Богдане, наскільки мені відомо, створення таких водних транспортних засобів, як екраноплани, має багатолітню історію. Зокрема, і в колишньому СРСР будували такі літаючі судна, що були схожими на якихось повітряно-морських монстрів. А взагалі, як виникла ідея екранопланів і які військові завдання вони мали розв’язувати в перших концепціях? Які країни були піонерами у створенні екранопланів і наскільки успішними були ці програми?
— Якщо ми говоримо про розвиток екранопланів як окремого виду техніки, то свій початок вони беруть ще з 1930-1940-х років. А перші зразки таких засобів, які використовували ефект екрана, були розроблені в США. Але пізніше вони з’явилися в інших країнах. Зокрема, і в Радянському Союзі, де переважно отримали суттєвий розвиток у 50-60-х роках минулого століття.
Та якщо говорити про розвиток екранопланів як класу специфічних повітряних або морських суден, то це питання однозначно не врегульоване. Оскільки морська галузь їх не відносить до морських суден. Та і повітряні сили так само не вважають їх повноцінними літальними апаратами.
Ось вони і перебувають між цими двома типами військової техніки. Але якщо говорити про практичне використання екранопланів, то вони знайшли свій розвиток саме в оборонному секторі.
Якщо деталізувати конструктивні особливості цієї техніки, то тут можемо говорити про гібрид морського судна і літака, який використовує ефект екрану. Тобто польоту над відносно або повністю твердою поверхнею. І це може бути вода або лід, сніг і навіть ґрунт. Фактично ці засоби здатні виконувати такі завдання, це — по-перше.
По-друге, їхньою ключовою особливістю є можливість нести значно більші за масою вантажі, ніж звичайні літаки. За рахунок саме вже згаданого ефекту екрану, який має набагато більшу практичну підйомну користь на відміну від польоту у відкритому повітрі.
Але це має і свої обмеження. Адже екраноплани не можуть здійснювати політ по, так би мовити, літаковому принципу, і обмежені щодо висоти польоту над поверхнею.
Хоча в цьому класі транспортних засобів існують певні гібриди. Таких собі екранопланів-літаків, які можуть здійснювати політ як у звичайному їм режимі, так і переходити в режим польоту літака. Але через складну технічну конструкцію вони не набули особливого розвитку, і ефективність роботи в даному режимі суттєво поступається літакам.
— А в чому тут полягає проблема? Чому класичні екраноплани так і не стали основою флотів чи авіації в минулому столітті? Через те, що їх не прийняли у свою компанію ані моряки, ані морські льотчики, чи якісь інші причини були?
— Якщо говорити про поширення екранопланів, то ключовим чинником, який і раніше, і зараз не призвів до такого значного масштабування, стало те, що такі типи суден є достатньо дорогими і технологічно складними як під час виробництва, так і в процесі щоденної експлуатації. Вони вимагають неабиякої підготовки пілота-оператора, що співмірна з підготовкою пілотів до звичайних бойових літаків.
Якщо говорити про безпосередню експлуатацію, то вони так само мають певні обмеження. Тобто можуть вимагати специфічну інфраструктуру для їх розміщення, зберігання, ремонту, технічного обслуговування.
І, зокрема, дані системи мають обмежені режими роботи. Вони, як правило, не можуть ефективно експлуатуватися в умовах неспокійної або складної погоди. Наприклад, на морі, якщо ми говоримо про застосування на водних поверхнях. Так само вони не здатні ефективно здійснювати політ над складним, не рівнинним рельєфом місцевості.
Так само в умовах поганої видимості ці пілотовані системи практично неможливо безпечно експлуатувати. Це пов’язано з їхньою високою швидкістю, яка може досягати шестисот кілометрів за годину. Адже завжди присутня небезпека їхнього зіткнення з береговою лінією або з іншими суднами, якщо ми говоримо про море. А враховуючи неможливість піднятися на більшу висоту, це не дає можливості здійснювати політ над хмарами і туманом.
До цього вони мають дещо обмежену маневреність. Тобто на відміну від звичайного літака вони вимагають значно більших радіусів для розворотів, адже можуть здійснювати цей маневр лише в горизонтальній площині.
Що ж до їхнього безпосереднього бойового застосування, то раніше вони розглядалися виключно як платформи для запуску боєприпасів, швидкої доставки чи перевезень якихось цінних військових вантажів.
У радянських профільних проєктах вони були платформами для запуску крилатих ракет, будучи достатньо швидкими, маючи можливість запускати ці боєприпаси з великої дальності до зони ураження. Але з точки зору морського чи повітряного бою, то, на жаль, ці системи були достатньо громіздкими, маючи, знову ж таки, обмежену можливість маневрування. І це робило їх легкою ціллю для потенційного противника.
Тому, по суті, від ідеї застосування цих систем як радянського, так і західного зразка для реальних бойових дій відмовилися: їх просто не було.
Але з розвитком безпілотної техніки і безпілотних технологій, зменшення розміру самих виробів, а також появи сучасних надлегких, зокрема і композитних матеріалів, відбувається певне відродження технічної ніші. І це бойове приладдя з високою ймовірністю знайде застосування.
— Отже, ми переходимо у своїй розмові від пілотованих екранопланів до безпілотників, скажімо так, родичів чи спадкоємців отих монстрів. А що ще нині змінилося і примусило провідні фірми відразу кількох держав сфокусувати свої конструкторські і виробничі можливості на реалізації профільних проєктів? Які технологічні чинники дозволили повернутися до концепції — насамперед у форматі без екіпажного об’єкта?
— З появою декілька років тому великої різнопланової родини сучасних безпілотних систем, отримали значного розвитку і морські безекіпажні платформи, роботизовані катери, які почали виконувати достатньо серйозні і складні завдання. Безпосередньо в Україні вони показали можливість протистояння малими засобами в значній кількості великим застарілим флотам. Зокрема, і знищуючи ці флоти.
Тому наступним логічним етапом був пошук рішень, які б дозволили виконувати завдання із залученням морських дронів, але із більшими швидкостями та уникаючи загроз, які противник створює для надводних та підводних морських дронів.
А у таких, добре відомих читачам вашого агентства за діями в акваторії того ж Чорного моря, безпілотників менша швидкість руху, по-перше. А по-друге, їм притаманна обмеженість щодо керованих відстаней, на яких вони можуть працювати.
І до цього треба додати ще й неспроможність або складність долати певні перешкоди на морі. Це і різні штучно створені загородження, морські мінні поля тощо. І тому поновлення уваги до екранопланів — це один з напрямів розвитку надводних платформ. Спроба пошуку в раніше існуючих технологіях нових стратегій, тактик застосування.
І тут, за подібних новацій, мова йде про безпілотні плануючі судна, які здатні переміщатися зі швидкостями до 600 кілометрів за годину, нести значне бойове навантаження та боєзаряди, співмірні з вагою, яку можуть нести звичайні морські безпілотники.
Але при цьому, за рахунок ефекту екрану, такі пристрої будуть здатні абсолютно спокійно долати будь-які підводні та надводні перешкоди невеликої висоти, якщо ми говоримо про надводне переміщення. І роблячи будь-які загороджувальні сітки, якими хизувалися росіяни поблизу того ж Керченського мосту, неефективними або ж малоефективними.
Крім того, якщо говорити про повернення уваги до екранопланів, то слід згадати, що в 50-60-х роках ХХ століття в умовах відсутності супутникової навігації, сучасних систем дистанційного зв’язку, все ж таки експлуатація екранопланів у поганих погодних умовах була ускладнена, особливо коли йшлося про туман.
А в нинішньому світі новітнього «розумного приладдя», тієї кількості технологій, сенсорів і датчиків, які можна інтегрувати на профільні платформи, вони дозволять зробити цю техніку більш універсальною і всепогодною для всіх режимів. Щоб вони могли працювати в будь-який час доби і за будь-яких метеоумов. Ну, звісно, крім великих штормів.— Які типи сучасних дронів-екранопланів вже існують? Чим вони відрізняються за конструкцією та призначенням?
— Нині переважно йдеться про так звані малі та середні екраноплани, які більше нагадують нам звичайні літаки. Тут слід зазначити, що це пілотовані вироби. Вони можуть на певний нетривалий час підніматися від поверхонь на середні висоти, на висоти в декілька кілометрів, і здійснювати політ за літаковою схемою переміщення. Це основні платформи, які сьогодні виробляються. І вони у своєму застосуванні є орієнтованими більше на цивільний або змішаний сектор.
Якщо говорити про військовий сектор, то на сьогоднішній день інформації, на жаль, достатньо небагато. Відомо про ті зразки ще радянської техніки, які в обмеженій кількості експлуатує росія.
Циркулює інформація про розвиток і появу таких проєктів в Японії, Китаї та низці інших країнах, які періодично дивляться в напрямку цих рішень. Але про якесь реальне масове застосування поки що не йдеться. Це пов’язано саме з тими обмеженнями, які згадувалися вище.
Якщо говорити про появу безпілотних екранопланів, то в цілому, нині бачимо, що у світі, так само як і в Україні, періодично з’являється інформація, що ті чи інші компанії вже ведуть дослідження та профільні розробки. Та говорити про масові готові зразки або, тим більше, перевірені в бойових умовах рішення не доводиться.
Можливо, вони з’являться трохи пізніше.
— Які, на вашу думку, військові завдання сучасні дрони-екраноплани можуть виконувати найефективніше? Чим цей підвид морської техніки зможе доповнити, скажімо, традиційні морські дрони типу «Магури», «Сібейбі». Яку нішу вони можуть зайняти?
— Вважаю, що їх необхідно розглядати не тільки як бойовий засіб ураження, що зможе виконувати завдання як безпілотник-камікадзе: вони будуть здатні виконувати достатньо широкий спектр завдань. Це і розвідка надводних і прибережних об’єктів, удари по малих надводних цілях бортовим ракетним або торпедним озброєнням. Це можливості мінування та контролю морських шляхів. Враховуючи швидкість їхнього польоту над водою, вони не залишають шансів будь-яким ворожим морським суднам від них втекти.
Ну і, звісно, це швидкісна доставка спеціальних вантажів у важкодоступних місцях або районах. Як на морі, так і на рівнинній місцевості над снігом, льодом чи землею.
— Ви навіть висвітлили кілька наступних моїх заготовлених запитань. І все ж таки, якщо зазирнути трошки вперед, наскільки перспективним може бути застосування таких платформ у війні з росією на морському ТВД, по залишках чорноморського флоту?
— Якщо говорити про нішу і спроможності таких безпілотних екранопланів в українсько-російській війні, то в цілому, маємо розуміти, що за рахунок переміщення на мінімальних висотах, швидкісного польоту з низьким профілем над водою їх практично буде неможливо або дуже складно виявляти наявними засобами ворога. А враховуючи вже згадану швидкість польоту до 600 кілометрів за годину, вони не залишають ворогу будь-якого додаткового часу для своєчасного виявлення та ефективної протидії. Їх можна сприймати як певний аналог протикорабельної крилатої ракети з точки зору загроз для звичайних класичних морських суден.
Крім того, вони можуть становити загрозу як морським суднам у морі, так і в портах. Адже маючи здатність здійснювати політ над водою або навіть на певний короткий час переміщуватися у повітряному просторі на незначних висотах, тобто до декількох десятків метрів над поверхнею, перелітаючи будь-які надводні перешкоди, — усе це дозволяє цим засобам проникати в будь-які морські порти і завдавати швидкісного удару.
Або ж навіть перелітати певний рельєф місцевості. Це можуть бути і бухти, прибережна лінія й гориста місцевість. Але в умовах такого польоту на незначних висотах, він може бути нетривалим саме через особливості, які мають екраноплани.
Крім того, варто зауважити, що ці системи мають достатньо низьке енергоспоживання для тієї ваги, яку вони здатні нести. І це робить їх значно ефективнішими, ніж будь-які крилаті або інші ракети, доставляючи значно більшу кількість вибухових речовин з аналогічною швидкістю для виконання поставлених завдань.
